Життя Дон Кіхота і Санчо
- Автор: де Унамуно Мигель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-048-6
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Життя Дон Кіхота і Санчо». Краткое содержание книги:
Незабаром після воскресіння Альтісідора, ця нахабна дівчина, прийшла в кімнату, що її дуки надали в розпорядження Дон Кіхота та Санчо, й під час розмови, яку вони з нею мали, Дон Кіхот сказав незабутні слова про те, що «другого мене на світі нема» — речення-близнюк його іншого відомого твердження: «Я знаю, хто я такий!»
Немає іншого Я у світі! Це слова, яких ніколи не слід забувати, а надто тоді, коли комусь захочеться зіпсувати тобі настрій, і він почне бубніти безглузду проповідь про те, що ти лише один дрібний атом у Всесвіті і що без тебе світила рухатимуться так само, як рухалися й тоді, коли ти жив, і що Добро прийде у світ без твоєї участі і що було б невиправданою гординею уявляти собі, що вся його грандіозна будова обертається задля твого добра. Немає іншого Я у світі! Кожен із нас — єдиний і незамінний.
Немає іншого Я у світі! Кожен із нас — абсолют. Якщо існує Бог, який створив і береже світ, то Він створив і береже його для мене. Не існує іншого Я! Існують більші й менші, кращі й гірші, але не існує іншого мене. Я — щось абсолютно нове. У мені підсумувала себе вічність минула, і з мене проривається вічність майбутня. Не існує іншого Я! Це єдине надійне підґрунтя любові між людьми, бо не існує також Ти іншого, ніж Ти, і не існує Він, інший, аніж Він.
Розмова тривала, й у ній легковажна Альтісідора показала, що хоч сама вона глузувала, проте байдужість Дон Кіхота її дратувала. Бо неможливо, щоби дівчина прикидалася закоханою і не сподівалася на те, щоб у неї закохалися по-справжньому. Оскільки ж їй не пощастило цього досягти, то її роздратування було таким великим, що вона назвала Дон Кіхота доном «розгромленим та потовченим» і призналася йому, що історія з її воскресінням була тільки жартом.
Ця деталь свідчить про те, наскільки правдивою є історія, яку я пояснюю й коментую, бо той факт, що зневажена дівчина стала сприймати серйозно те, що починалося як жартівлива витівка, належить до тих речей, які неможливо вигадати. І я думаю, якби Дон Кіхот похитнувся, поступився й піддався на її упадання, вона віддалася б йому тілом і душею: бодай тільки для того, щоби потім хвалитися, що кохалася з божевільним, чия слава гриміла в усьому світі. Усе лихо тієї панянки було від неробства, як заявив у розмові з дуками той-таки Дон Кіхот. У цьому не варто сумніватися, хоч ми й не знаємо, з якого різновиду неробства виникло її лихо.
Розділ LXXI
Пан та його зброєносець покинули оселю дуків і вирушили в дорогу до свого села. І поки вони їхали, Дон Кіхот пообіцяв Санчо, що заплатить йому за шмагання. «На сю пропозицію Санчо вирячив очі й вуха розвісив і згодився в душі відшмагати себе гарненько», бо любов до дітей і дружини зробила його зацікавленим, як він сам признався. Санчо оцінив свої послуги у вісімсот двадцять п’ять реалів, і Дон Кіхот вигукнув: «О Санчо благословенний! О Санчо любий! Хіба після цього ми з Дульсінеєю не дякуватимем тобі, поки нашого віку?» І коли настала ніч, Санчо «сплів з вуздечки Росинанта й обротьки Сірого гнучкого й замашного нагая», відійшов у гущавину дерев, де «оголився до пояса і, схопивши малахая, почав бичуватися, а Дон Кіхот заходився лічити удари». Шмагонувши себе шість чи вісім разів, Санчо попросив набавити плату, і пан її подвоїв, «але плутько перестав шмагати себе по плечах і нумо шмагать по деревах, зойкаючи час од часу так, аж здавалося, ніби з кожним зойком душа вилітає з його тіла».
Подумай, Санчо, і ти зрозумієш: те, що відбулося між тобою і твоїм паном, коли він рахував удари нагаєм, яких ти собі завдавав, було досконалим символом того, що відбувається у твоєму житті. Я вже тобі сказав, що з твого самобичування, з твоєї тяжкої праці ми всі живемо, зокрема й ті, котрі філософують на цю тему або складають про неї вірші. Є час, коли тебе примушують, аби ти шмагав себе й перебував у рабській залежності, але настане день, коли ти зробиш те, що зробив зі своїм хазяїном і природним паном Дон Кіхотом, і відмовишся підкорятися тому, хто захоче, щоб ти себе шмагав, і ти придавиш коліном йому груди й вигукнеш: «Я сам собі пан!» І тоді він змінить тактику й запропонує тобі плату за те, що ти погодишся себе відшмагати, і це буде новим обманом, бо від тебе він візьме ті гроші, які потім тобі віддасть. І ти, бідолашний Санчо, з любові до своїх дітей і дружини, погодишся і почнеш шмагати себе. Але чи зможеш ти шмагати себе охоче й по-справжньому, якщо ти не переконаний у дієвості твого самобичування? Ти шмагонеш шість чи вісім разів по своєму тілу і ті три тисячі двісті дев’яносто два рази, які залишаються, по деревах, і більша частина твоєї праці буде марною. Більша частина людської праці пропадає марно, і тут нема чого дивуватися, бо який сенс докладати великих старань бідоласі, що шліфує дорогоцінне каміння для того, щоби заробити собі на хліб, але не переконаний у тому, що його праця приносить якусь користь суспільству? З яким настроєм виготовлятиме іграшки для дітей багатіїв той, хто, виготовляючи їх, заробляє на хліб своїм дітям, які не мають чим гратися?