Леді Африка

— І вона прогнала левів геть? Це дуже сміливо.

— Так. Вона хоробріша, ніж ти могла б собі уявити.

Останнім часом ми намагалися не згадувати про Карен, про те, що вона продала ферму і, певно, невдовзі поїде.

— Ти маєш багато причин, щоб кохати її, — наважилась сказати я.

— І щоб захоплюватися, — додав він.

— Це навіть краще.

— Але я все одно не став би їй справжнім чоловіком. В глибині душі вона мала це знати.

— Дивно боротися за щось, знаючи, що не зможеш вибороти. А їй вдалося врятувати волів?

— Так, лише одного. Другого леви з’їли на обід, поки Блікс повернувся з порожніми руками.

— Отже, все склалося досить добре.

— Думаю, так.

Здаля почулося джеркотіння гієн, високими нотами подібне до мавпячого. Дехто каже, що воно нагадує сміх, але мені цей звук завжди здавався жалібним. Дим почав здійматися хвилями, ніби він також намагався щось вигукнути — можливо, прагнув перемовитися з ледь освітленим обрієм чи зі справді красномовними зірками.

— Знаєш, не так уже й погано було б стати левом, — сказав Деніс. — Уся Африка твоя. Береш, що хочеш та коли хочеш, без жодних зусиль.

— Лев також має дружину, хіба ні?

Але це було не запитання.

— Лише на певний час, — пояснив він.

Вогнище почало диміти, дедалі розгораючись, дісталося вже мало не до наших ніг. Я відсунулася та попросила Деніса почитати Волта Вітмена. Він декламував, звертаючись не до мене, а мовби до зірок, а я сиділа нерухомо й думала про те, як багато років щосили боролася й тягнулася до чогось, так само, як і Карен, а те, до чого діставалася, ставало моєю згубою. Може, це неминуче для всіх у світі? Мандрівники й заблукані часто між собою схожі — так одного разу сказав мені Деніс. Можливо, всі ми врешті-решт приходимо в те саме місце, незалежно від обраного нами шляху чи тих випадків, коли падали на коліна й по тому ставали мудрішими.