Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Друга поява татар на Україні
Пізною осінню 1240 р. вибрався татарський хан Бату на підбій держав південно-східної Европи. Мав на приміті Україну, Польщу й нарешті Угорщину, що дала захист розбитим половцям. З початком грудня станув Бату під Києвом. Пройшовши замерзлий Дніпро, татари окружили місто з усіх боків. «Від рику волів, реву верблюдів й іржання коней не було чути голосу в місті» занотовує літописець. Але очевидна перевага напасників не злякала киян, що їм проводив Данилів воєвода Дмитро. Бату уставив тяжкі обложні машини з боку Лядських воріт.
Кількоднева праця машин зрушила стіни. Кияне кинулися обороняти пролім і «треба було бачити, як ламалися списи, як розбивалися щити, як від стріл померкло сонце» - пише літописець. Татари опанували пролім і змучені боротьбою стали відпочивати. Скористали з того кияни і окопалися довкола Десятинної церкви. До церкви збіглися жінки з дітьми й майном. Черговий наступ татар привів до катастрофи. Укріплення довкола церкви впали, а сама церква, не видержавши тягару народньої маси на своїх зводах, завалилася. Сталося це 6 грудня 1240 р. Впала будівля Володимира Великого, а з нею разом упала й досьогочасна слава матері українських городів…
Татари спустошили Київ, багато людей перебили, багато забрали в полон; воєвода Дмитро попав ранений у татарську неволю, але татари, в признанні для його хоробрости, дарували йому життя й приняли до ханового двора. На українських князів упав смертельний жах. Данило втік на Шлеськ, Михайло з сином на Мазовше, Лев Данилович на Угорщину. Й нікому було боронити предківських огнищ.
Розгромивши Київ, пішов Бату далі на південний захід. Під Колодяжином уставив дванацять обложних машин, але взяти міста не зміг. Зате зайняв Камянець на Случі й Ізяславль на Горині. В дальшому поході оперлися татарам Данилів і Кремянець; Взято й страшно спліндровано Володимир Волинський, де по словам літописця не залишилося ні живої душі, а церкви були завалені трупами. Нарешті впав Галич «і багато огородів, що їм нема числа».
В лютому 1241 р. гуляли татари по Галичині, заганяючись на Польщу, Шлеськ та Моравію. Головна сила перейшла тимчасом крізь «Руські Ворота» в Карпатах на Угорщину. Тут вони поєдналися з другою кольоною татарських військ, що прямувала на Угорщину з чорноморських степів крізь Роднянський провал на Семигород. Коли татари перейшли на Угорщину, українські князі вернулися до своїх волостей і, якби нічого не сталося, почали дальшу міжусобицю.
На Угорщині пробув Бату до 1242 р. й був би тут забарився довше, а може й посунув далі на західню Европу, якби не смерть головного хана Огодая, по якому надіявся Бату дістати головний ханат. Весною 1242 р. бачимо вже Батія в поворотному поході через Галичину і Волинь. Татари спішилися й тільки пліндрували землі по дорозі, але укріплених городів не брали. Завдяки тому Данило втримався на Волині, Михайло в Києві а Ростислав у Чернигові.
Тут Ростислав не кидав далі думки про Галич. Правда, як тільки Данило з Васильком рушили проти нього, Ростислав утік з Галича, а разом з ним пішли неприхильні Данилові бояри та єпископ Артемій. Подібно придушив Данило бунт перемишлян, яким проводив насланий Ростиславом рязанський князь Константин та місцевий владика. Ростислав не дав за вигране й зорганізував ще один похід проти Данила, але наштовхнувшися по дорозі на татар, що верталися на схід, утік на Угорщину.
Боярська сваволя
За цілий час боротьби князів за Галич, справжня влада опинилася в руках боярської верхівки. «Галицькі бояри - пише літописець - називали Данила своїм князем, але самі держали всю землю. Доброслав Судич, попів унук, розпаношився мов князь і грабив усю землю. Без волі князя він прийшов у Бакоту й перейняв усе Пониззя. А Григорій Василевич хотів собі загорнути все перемиське Підгіря. І була в землі велика метушня й грабіж від них. Коли Данило дізнався про те, з великим жалем прислав свого стольника Якова до Доброслава й сказав боярам: «Я вам князь, а ви мене не слухаєте, грабуєте всю землю. Я тобі Доброславе заборонив приймати в службу чернигівських бояр, а казав роздавати волости галицьким боярам, а коломийську сіль звелів задержати для мене». Доброслав сказав на те: «Добре». Але тимчасом, коли Яків сидів у нього, прийшов Лазар Домажирич і Івор Молибожич, два беззаконники з роду смердів і поклонилися Доброславові до землі. Яків здивувався й запитав - чого вони кланяються. «Я дав їм Коломию» - сказав Доброслав. Яків сказав: «Якже ти міг, без княжого дозволу, дати їм Коломию? Чейже великі князі мають Коломию на утримання дружинників, а ті не гідні мати й власної батьківщини. Але Доброслав тільки засміявся й сказав: «Що маю на те сказати?» Не мав «що на те сказати» й Данило, якому боярська сваволя виростала понад голову.