Моральні листи до Луцілія

Дехто з наших відповідає тут у такий спосіб: «Припустимо, що гроші, звідкіля б не були взяті,- благо. Навіть коли б ти роздобув їх шляхом святотатства, самі вони до святотатства непричетні. Розумій це так: в однім і тім же горщику - і золото, й змія; якщо виймеш із горщика золото, то, хоч у ньому змія, все ж я не скажу, що горщик дає золото саме тому, що в ньому змія, але скажу, що дає золото попри те, що в ньому змія. Так само й святотатство приносить користь не тому, що святотатство - ганебна й злочинна річ, а тому, що воно містить у собі й користь. Як у тому горщику злом є змія, а не золото, що сусідить із змією, так і в святотатстві злом є сам злочин, а не зиск».- Я з тим не згідний через те, що в одному й другому випадку йдеться про цілком різні речі. В першому випадку я можу взяти золото без змії, у другому ж випадку зиску без святотатства ніяк не зможу домогтися: цей зиск не побіч святотатства - він змішаний з ним.

«Чого не можемо здобути, не наражаючись на різні біди, того не можемо назвати благом. Бажаючи домогтись багатства, наражаємось на безліч бід. Отже, багатство не можна назвати благом».- Нам закидають: «Ваше міркування містить у собі дві різні думки. Перша: прагнучи домогтись багатств, потрапляємо у безліч бід. Але ж не менше бід чигає на нас і тоді, коли прагнемо осягти доброчесності. Так, пускаючись у море, аби поповнити свої знання, дехто тоне разом з кораблем під час бурі, дехто опиняється в неволі. Друга думка така: через що потрапляємо в біду, те не може бути благом. Із цього засновку не конче мусимо висновувати, що в біду потрапляємо лише через багатство або насолоди. А якщо саме через багатство потрапляємо в незчисленні біди, то воно не тільки не може бути благом - мусить бути злом; ви ж говорите лише, що воно - не благо. До того ж погоджуєтесь, що багатство не позбавлене й певної користі, тобто зараховуєте його до вигод, але, виходячи з вашого ж міркування, воно ніяк не може бути вигідним, оскільки спричиняє нам так багато прикрощів». На це дехто дає таку відповідь: «Помиляєтесь, приписуючи багатствам якісь прикрощі; самі вони нікого не кривдять: кожному завдає шкоди або його власна глупота, або чужа злоба. Так і сам меч нікого не вбиває: він є лише знаряддям у руці того, хто вбиває. Якщо хтось нашкодив тобі через твоє багатство, то це не значить, що то воно тобі нашкодило». Краще, на мій погляд, висловився з цього приводу Посідоній. Він каже, що багатства стають причиною біди не тому, що самі щось чинять, а тому, що спонукають до вчинку. Одна річ - дійова причина, яка неодмінно тут же шкодить, інша річ - причина попередня. От, власне, багатства й містять у собі попередню причину. Вони набивають душу пихою, вселяють у неї гординю, накликають заздрість і настільки затуманюють розум, що розголос про наші достатки, хоч і небезпечний, солодко милує нам слух. Щодо блага, то йому мусить бути чужою будь-яка провина; воно чисте, а тому й не псує, не каламутить душі. Воно її окрилює, від нього вона шириться, але не сповнюється пихою. Що благо, те дає нам упевненість, а багатство - зухвалість. Що благо, те дає нам велич духу, а багатство - зарозумілість. Зарозумілість же - не що інше, як омана, подоба величі.- «Виходить, багатство - не тільки не благо, але й зло».- Було б ним, якби саме завдавало шкоди, якби, повторюю, містило в собі дійову причину; йому ж притаманна лише попередня причина, яка, щоправда, не тільки спонукає, але й приваблює людські душі. Та й не диво: багатство - це видимість блага, і то настільки правдоподібна, що більшість людей приймає її за справжнє благо. Так само й чеснота має попередню причину, що викликає заздрість, адже багатьом заздрять за їхню мудрість, багатьом - за їхню справедливість. Але та причина не походить від самої чесноти й позбавлена правдоподібності. Чеснота, навпаки, вири-совує перед людськими душами правдоподібніший образ, що схиляє їх до її ціанування, до захоплення нею.