Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

— Невже? — В Устимчика побіліли щоки. Це повідомлення справді схвилювало й злякало його. Виходить, Загорулько — зовсім не той птах. Тепер його вже не випустять з поля зору, а Сидір Семенович може потягнути за собою і його…

Лейтенант машинально витер хусточкою спітніле чоло.

Кінець… Кінець мріям і сподіванням, кінець всьому. Відчув, як затремтіли коліна й відлила кров від серця. Перехопивши здивований погляд Хаблака, вимушено посміхнувся, обмахнувся хустинкою.

— Спекотно тут, — сказав, — а я другу ніч майже не сплю…

Дробаха налив склянку води, Федір жадібно осушив її.

— Бачиш, яка ситуація, — мовив Хаблак. — Тому ми й прилетіли. — Він відчинив вікно, стояв на фоні голубого неба — кремезний, високий. В цей момент Хаблак видався Устимчикові уособленням сили й чоловічої могутності: спокійний, вольовий, енергійний.

Федір завжди заздрив капітанові, а зараз ненавидів. Ненавидів за те, що Хаблак не відчуває страху, який стискає його серце, за те, що прямо й сміливо дивиться йому у вічі, ненавидів і за відкриту посмішку, і за цю манеру повільно, усією п’ятірнею пригладжувати волосся.

Устимчик підвівся й почав ходити по кімнаті.

— І правильно зробили, що приїхали, — витиснув він із себе. — Справа, звичайно, ускладнюється, та я не бачу, як до неї підступитися.

Дробаха вже давно сидів у кутку, дмухаючи на кінчики пальців.

— Хвилиночку, — запитав, витягаючи олівець, — ви уточнили, коли Загорулько повернувся двадцятого вранці до готелю?

— Близько сьомої ранку.

— А коли його знову побачила чергова?

— На початку восьмої вечора.

— Це вона точно пам’ятає?

— Каже, точно. Саме в цей час до неї завітала дочка. Вона поспішала в театр і забігла на хвилинку до матері. Вистава починається о сьомій тридцять. Чергова провела дочку і, коли повернулась, побачила Загорулька, який виходив з номера.

— Чудово. А тепер, лейтенанте, запросіть, будь ласка, аеропорт: коли двадцятого липня з Львова на Київ відправлялись літаки. Ну, й, звичайно, прибували до Львова.

Устимчик знизав плечима.

— Для чого це вам?

— Для спортивного інтересу, — розсміявся Хаблак. — Тут і дитині ясно.

— А-а, — дійшло до Федора. — Не може бути…

— Все може бути. Дзвони.

За чверть години одержали повідомлення з аеропорту. Дробаха відразу обкреслив на папері дві цифри.

— О восьмій п’ятнадцять відлетів АН-24… — постукав олівцем по столу. — У готелі Загорулька бачили о сьомій. Був у нього час доїхати до аеропорту? Був, навіть з резервом. Повернувся назад о вісімнадцятій тридцять п’ять. Два денних рейси. Розумієте, туди й назад. На машині з аеропорту до готелю двадцять хвилин — виходить, саме на початку восьмої вечора міг з’явитися на очі черговій.

— Але ж, — заперечив Устимчик, — Загорулько зайшов у номер вранці дуже п’яний і не виходив до вечора.

— Такі фокуси ми бачили. Та й чергова не прикута до свого місця.