Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Репортер виявився хлопець запопадливий. Він метнувся по всіх усюдах, рознюхав про родинні справи Мартінові і навіть дістав фотографію Бернарда Хігінботема, знятого коло дверей своєї крамниці. Цього добродія він змалював, як розумну й статечну ділову людину, котрій чужі і соціалістичні погляди його шуряка, і він сам. Містер Хігінботем характеризував Мартіна Ідена як ледацюгу, що відмовився від запропонованої йому посади й запевне докотиться до в’язниці. Германа фон Шмідта, чоловіка Мерієн, репортер теж проінтерв’ював. Цей назвав Мартіна виродком у родині, з яким він не має жодних стосунків. «Він хотів був у мене поживитися, та я йому з копита дав одкоша, — заявив фон Шмідт репортерові.— Він до мене боїться й носа сунути. Людина, що не хоче працювати, пропаща, я вам кажу».
Цього разу Мартін не в жарт розсердився. Брісенден дивився на цю історію, як на кумедну пригоду, але й він не міг заспокоїти Мартіна, котрий знав, що Рут усе це не легко буде пояснити. Її батько, певно, аж не тямиться з радості і докладе всіх зусиль, щоб розірвати заручини. Яких саме зусиль доклав містер Морз, Мартін довідався дуже скоро. Пополудню він одержав від Рут листа. Передчуваючи лихо, Мартін розпечатав його й прочитав, стоячи тут-таки біля розчинених дверей, де й відібрав листа від листоноші. Читаючи, він машинально поліз у кишеню по тютюн і цигарковий папір, що колись завше були при ньому. Він забув, що в кишені у нього порожньо, і не відчував навіть, що це йому кортить запалити.
Листа було написано у спокійному топі. У ньому не відчувалось ніякого гніву. Але від першого рядка до останнього він був сповнений образи й розчарування. Мартін не виправдав її надій. Вона гадала, що він назавжди зрікся свого безпутного минулого і заради її кохання житиме, як і належить пристойній і порядній людині. А тепер її батько й мати категорично вимагають розірвати їхні заручини. І вона не може не визнати, що вони мають на це підстави. їхній шлюб не був би щасливий. Він не віщував нічого доброго від самого початку. В усьому листі вона тільки раз кинула йому докір, і то прикрий для Мартіна: «Якби ви стали на службу і спробували досягти певного становища… — писала вона. — Але ви цього не зробили. Ваше минуле життя було занадто дике й безладне. Я розумію, що не ваша в цьому вина. Ви робили так, як підказували вам ваша натура й давні звички. Я ні в чому не виню вас, Мартіне, прошу не забувати. Це була просто помилка. Батько й мати завжди були певні, що ми не пара одне одному, і наше щастя, що ми зрозуміли це не занадто пізно… Не намагайтеся побачити мене, — писала вона під кінець. — Це була б важка зустріч для нас обох, і також для моєї матері. Я й так завдала їй багато прикрості та болю і не скоро зумію загладити свою провіщу».
Мартін ще раз уважно прочитав листа, тоді сів і почав писати відповідь. Він розповів у загальних рисах усе, що говорив на мітингу соціалістів, доводячи, що його промова була цілком протилежна до тієї, яку вклала йому в уста газета. Під кінець листа він знову став «коханням одержимий», що ревно благає любові. «Будь ласка, відпиши мені і скажи лише одно — чи кохаєш мене? Тільки це. Дай відповідь тільки на це єдине запитання».
Але ні другого дня, ні третього відповіді не було. «Запізнілий» лежав забутий на столі, а купа повернутих рукописів під столом щодень зростала. Уперше за все життя дужий сон Мартінів зрадив його і цілі ночі Мартін мучився безсонням. Тричі дзвонив він коло дверей Морзів, проте служники, що виходили на дзвоник, не впускали його. Брісенден лежав у себе в готелі тяжко хворий, ледь рухаючись, і хоч Мартін часто його відвідував, але не важився сушити йому голову своїми прикрощами.
А прикрощів у Мартіна було чимало. Вчинок репортерів наробив йому більшого лиха, ніж він сподівався.
Португалець-бакалійник і справді відмовив у кредиті, а хазяїн овочевої крамниці, американець, гордий своїм патріотизмом, обізвав Мартіна зрадником і порвав з ним усякі стосунки, довівши свій патріотизм аж до тої міри, що анулював рахунок Мартіна і відтяв йому всі шляхи до сплати боргу. Сусіди були настроєні так само, і їхнє обурення досягло високого рівня. Ніхто не хотів знатись із зрадником-соціалістом. Бідна Марія не знала, що про все це думати, але, пойнята тривогою, залишилася вірною Мартінові. Навколишня дітвора вже забула про розкішну коляску, в якій приїжджали гості до Мартіна, і з безпечної відстані гукали йому «волоцюга» і «лобур». Тільки Маріїні діти стійко боронили його: вони щодня завзято билися за його честь і, приходячи додому з підбитими очима та заюшеними носами, завдавали своїй матері ще більшого клопоту.