Электронная книга - «Чорнильна кров». Краткое содержание книги:
У першому романі Мо і Меґі Фольхарти з’ясовують, що їх наділено надзвичайним умінням вичитувати героїв зі сторінок книжки «Чорнильне серце» у наш світ. У книжці «Чорнильна кров» Вогнерукий — вогнедув вичитаний із чорнильного світу, зневірився, що коли-небудь повернеться до коханої Роксани. Та якось він знаходить горе-поета, який зачитує його назад у книжку. Слідом до нечувано лихого чорнильного світу потрапляють Меґі та її рідні. Страшна оповідка проковтує їх. Але чи відпустить?
Принц порадив визволеним повернутись до Омбри і приєднатись до шпільманського табору.
Сам він мав інші плани. Перш ніж рушити, він поговорив з Меґі, і потому вона більше не дивилась безнадійно.
— Принц сказав, що не дозволить, щоб мого батька повісили, — розповідала дівчинка Фаридові. — Він знає, що Мо — не Сойка і що він розтовкмачить Змієголову, що він не того упіймав.
Меґі настільки була сповнена надій, що Фарид лише кивнув і пробурмотів: «Ну, чудово!», хоча думав, що Змієголов стратить Чарівновустого.
— Принц шукатиме Свистунового нишпорку? — запитав Фарид Вогнерукого, коли вони збиралися в дорогу.
— Довго шукати не доведеться, — відповів Вогнерукий. — Треба лиш почекати, доки у котрогось шпільмана кишені не наповняться сріблом.
— А що з Мишачим млином? — запитала Меґі. — Млином, про який ти розповідав у хащі? Ми підемо туди?
— Не обов'язково. А чому ти запитуєш?
Меґі мовчала. Вона була певна, що відповідь не сподобається Вогнерукому.
— Я передала Хмарохідцеві листа для Феноліо, — зрештою сказала вона. — Я попросила його написати щось таке, що врятує моїх батьків, і щоб він надіслав це до Млина.
— Листа? — Голос Вогнерукого звучав пронизливо, аж Фарид обійняв Меґі за плечі. — Ну, чудово! А що, коли він потрапить на очі чужим?
Фарид втягнув голову в плечі, а Меґі відповіла Вогнерукому пильним поглядом.
— Ніхто, крім Феноліо, не може їм тепер допомогти, — сказала вона. — І ти це знаєш. Ти знаєш це напевно.
Стукіт у двері
Ланцелот дивився у келих.
— Він жорстокий, — проказав нарешті.
— Але чого йому бути людяним? Невже ви очікуєте від янголів людяності?
Г. Г. Уайт. Король у Камелоті, частина II
Уже кілька днів вершник, якого Феноліо послав по Меґі, був у дорозі.
— Ти мусиш мчати, як вітер, — мовив старий і додав, що йдеться про життя і смерть вродливої дівчини. — Зрештою, він хотів, щоб хлопець таки постарався! — Тобі, напевно, не вдасться її переконати повернутися з тобою, вона дуже вперта. Отож домовся з нею про нове і цього разу надійне місце зустрічі й скажи їй, що ти якомога скоріше повернешся з листом від мене. Запам'ятав?
Солдат повторив слова без особливих зусиль і пустив коня чвалом, запевняючи, що повернеться найпізніше за три дні. Якщо парубок виконає обіцянку й скоро повернеться, Феноліо не матиме листа, якого він міг би передати Меґі. Бо слова, які б усю цю оповідку привели до ладу (хороших врятували, лихих покарали), просто не хотіли з'являтися!
День і ніч Феноліо сидів у комірчині, яку йому виділив Козимо, і дивився на пергамент, що йому принесла Мінерва. Але все було мов зачароване коло: що б він не починав, думки розпливались, як чорнило на вологому папері. Куди ж вони поділися, ці кляті слова? Чому вони висохли, мов листя? Він сварився з Розенкварцом, наказував принести вина, печені, солодощів, інше чорнило, нове перо. А на фортечних внутрішніх дворах били й кували молотками, зміцнювали замкову браму, чистили діжки зі смолою, гострили списи. Підготовка до війни зчиняла гамір. Особливо коли з нею поспішали. А Козимо дуже поспішав.
О, як Феноліо сушив свої старі мізки! Але йому ну ніщо не спадало на думку! Минали дні, і Феноліо охопила розпука. А що, коли Змієголов уже повісив Мортимера? Чи захоче тоді Меґі читати? Чи не буде їй байдуже до Козимо й цього світу, якщо її батько помре?
«Дурниці, Феноліо, — бурмотів він, годинами закреслюючи речення за реченням. — Якщо тобі не спадають на думку слова, то цього разу треба обійтися без них. Козимо врятує Мортимера!»
«Он як? А що, коли вони штурмуватимуть замок Змієголова, загинуть усі в'язні? — промовляв він подумки. — А якщо загони Козимо буде розбито під прямовисними мурами Сутінкового замку?»
Феноліо відклав перо й сховав обличчя в долоні. Надворі стемніло, а його голова була така ж порожня, як і пергамент перед ним. Туліо запросив його від імені Козимо до столу, але він не мав апетиту, хоча й залюбки поспостерігав би за тим, як радісно Козимо слухав пісні, які він написав про нього. Хоча Бридка й повторювала безліч разів, що її чоловікові ці слова сидять у печінках, цей Козимо любив твори Феноліо: прекрасні казки про його колишні героїчні вчинки, часи з білими жінками і битву під Каприкорновою фортецею.
