Пастка-22

— Будь ласка, скуштуй і скажи, що ти думаєш. Я хочу подати це нашим хлопцям.

— Що це таке? — запитав Йосаріан і відкусив великий шматок.

— Бавовна в шоколаді.

Йосаріан конвульсивно відригнув і виплюнув відкушений шматок бавовни в шоколаді прямо Майлові в лице.

Забери це! — сердито гаркнув він. — О Господи! Ти здурів? Ти навіть кляте насіння не повиймав.

— А ти розсмакуй, — благав Майло. — Не може вона бути аж такою поганою. Хіба вже аж така погана?

— Навіть гірша.

— Але мені треба, щоб людей годували цим у їдальні.

— Нікому воно в горло не полізе.

— Як треба буде, то полізе, — прорік Майло з диктаторським розмахом і мало не скрутив собі шию, коли випустив з руки гілку, щоб значуще здійняти палець у повітря.

— Вилазь сюди, — запросив його Йосаріан. — Тут набагато безпечніше і все видно.

Ухопившись обіруч за гілку над головою, Майло боком, з крайньою обережністю й острахом, почав підсуватись до Йосаріана. Обличчя його застигло від напруги, і він зітхнув з полегшенням, коли надійно всівся поруч із Йосаріаном.

— Чудове дерево, — замиловано відзначив він тоном вдоволеного господаря.

— Це дерево життя, — відповів Йосаріан, поворушивши пальцями ніг, — а також дерево пізнання добра і зла.

Майло придивився до кори і листя.

— Та ні, — відповів він. — Це каштан. Я точно знаю. Я ж торгую каштанами.

— Як скажеш.

Кілька секунд вони посиділи на дереві мовчки, колихаючи ногами і тримаючись випростаними руками за гілку над головою: один зовсім голий, якщо не брати до уваги сандалів на рифленій підошві, другий — вбраний у тісну оливково-сіру шерстяну форму, з туго пов’язаною краваткою. Майло краєм ока, нишком спостерігав за Йосаріаном і делікатно мовчав.

— Хочу тебе дещо спитати, — нарешті сказав він. — На тобі немає одягу. Я не хочу ні в що втручатися, але мені просто цікаво. Чому ти не одягаєш форми?

— Не хочу.

Майло різко кивнув, мов горобець, що дзьобнув зерно.

— Розумію, розумію, — проказав він швидко зі збентеженим виглядом. — Я все чудово розумію. Я чув, як Еплбі та капітан Блек говорили, що ти збожеволів, я просто захотів перевірити. — Він знову чемно замовк, зважуючи наступне питання: — То ти не збираєшся її одягати?

— Думаю, ні.

Майло кивнув з удаваною енергійністю, щоб ще раз засвідчити своє розуміння, а тоді замовк, тяжко замислившись у тривожному передчутті. Якась пташка з червоним чубком промайнула під ними, черкнувши тремтливий кущ пружним чорним крилом. Йосаріан та Майло сиділи, мову альтанці, затінені звоями прозористої зелені, що спадала довкола, й оточені іншими каштанами й сріблястими ялинами. Сонце стояло просто над їхніми головами, посеред безмежного сапфірно-блакитного неба, прикрашеного над обрієм легким намистом пухких, бездоганно білих хмарин. Повітря застигло, листя повисло нерухомо, відкидаючи мереживну тінь. Усе було спокійним, окрім Майла, який раптом випростався, глухо зойкнувши, і схвильовано простягнув руку.