Німа смерть

Коли вони нарешті отримали два келихи шампанського, перерва скінчилася, і гонг удруге попросив глядачів повернутися на свої місця. Рат знизав плечима, подаючи Шарлі келих, і вона всміхнулась йому.

— Що ж, будьмо! — сказав він.

Вони цокнулися і випили, а потім поспіхом пробиралися назад, на свої місця. Більша частина ефекту від шампанського, на жаль, пішла намарне.

— Шкода, що так поквапом, — нарікала вона. — Відтак знову всуху сидітимемо з годину.

— Іншого разу, я візьму цілу пляшку.

Коли вони знову опинилися на своїх місцях, на сцені вже демонстрували чергову репризу. Чоловік у тюрбані, попри зав’язані очі, міг розказати людям — на саксонському діалекті, — скільки їм років і який мають фах, тим часом, як його асистент гуляв партером, перевіряючи особові посвідчення жертв. Саксонський факір саме розкланювався на оплески, коли в двері дожі чемно постукали, і двоє доброзичливих кельнерів вкотили великий візок з наїдками. Рат був задоволений великими очима Шарлі, коли офіціанти представили кулінарні скарби — пів дюжини мисочок і тарілок і пляшку шампанського у відерці з льодом.

— Отже, ти не просто так побалакав з тим чоловіком, — дивувалася вона. — Одначе! Ти знаєш, як справити враження на жінку! А я думала, келих шампанського — це вже й усе.

Дякую тобі, Марлоу, подумав Рат і усміхнувся їй.

— Смачного! — побажав. — Сподіваюся, кухня задовольнить твій смак.

Посильний Марлоу досконало подбав про вибір страв для затишного вечора наодинці з голодною жінкою: з любов’ю приготовані канапе, смажена яловичина, копчений лосось, сирна тарілка, фаршировані яйця і навіть трохи ікри.

Шарлі — мабуть, таки по-справжньому голодна — наповнила свою тарілку з верхом. Рат взявся до частування стриманіше, здебільшого радіючи апетиту Шарлі. Він уже вдруге наливав шампанського, коли у двері знову постукали. Чоловік у сірому костюмі просунув голову у двері й приязно привітався.

— Вибачте, що турбую. Сподіваюся, вам усе смакує?

— Дякую, — сказала Рат, а Шарлі, з напханим ротом, лише кивнула.

Чоловік нахилився до Рата і прошепотів:

— Пан Марлоу зараз може з вами говорити.

Оркестр грав досить голосно: Шарлі не могла почути ім’я.

— До телефону, — вибачився Рат. — Із Замку. Ти знаєш, як воно буває.

— Сподіваймося, не операція.

Він знизав плечима.

— З точки зору статистичної, типовий обсяг роботи Інспекції А на цьому тижні виконано.

Рат пішов за сірим костюмом по сходах. У спорожнілому барі сидів єдиний гість — кремезний, але вишуканий чоловік в елегантному вечірньому костюмі. Він курив сигару, потягував віскі і задумливо дивився у дзеркало бару, хоча Рат був упевнений що в цій кімнаті нічого не сховалося від його очей. Йоганн Марлоу навіть не привів за собою своєї китайської тіні, так безпечно він тут почувався. Він сидів з таким виглядом, ніби частенько випиває келишок у цьому барі після роботи. Рат всівся на барний табурет поруч з Марлоу.