Республіка Шкід
- Автор: Белых Григорий Георгиевич, Пантелеев-Еремеев Алексей Иванович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Василь Бевза
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Республіка Шкід». Краткое содержание книги:
І це сталося. Раз увечері до Юнкому ввійшов Янкель та Пантелєєв. Читальний вечір був саме в розпалі.
Десятки шкідців сиділи за столами, читали або розглядали картинки в журналах та книгах. Янкель зупинився біля дверей, а Пантелєєв підійшов до Японця і з вишуканою коректністю сказав:
— Дозвольте мені наші книжки?
Японець зблід.
Він ждав цього давно, але тепер раптом злякався. Розгром читальні відбирав останню можливість залучити й утримати маси. Однак треба було віддати.
— Беріть, — байдуже кинув він, але Пильников, що стояв поруч, почув у голосі Єоніна незвичне для нього тремтіння.
— Беріть, — повторив Японець.
Під хихикання і глузування над збанкрутілим керівництвом сламники забирали свої книжки, але тепер їх уже не цікавило падіння та загибель Юнкому і брали вони своє тільки тому, що для поповнення свого «південного фонду» вирішили загнати книжки на барахолці.
Воювати сламникам набридло. Вони знову згадали свою ідею і відвели в газеті цілу полосу під відділ «Кіно», де вміщували рецензії на фільми, портрети відомих кіноартистів.
Юнком дістав перепочинок, і справи його почали поправлятися.
«ШКІДКІНО»
Мікроб німецького вченого. — Мікроб залітає в Шкіду. — Трест «Шкідкіно». — Перший сеанс. — Комерційний розрахунок. — Сумна ліквідація фірми.
Якийсь, учений, не знаємо, жартома чи серйозно, заявив, що він відкрив новий мікроб cino, який, потрапляючи в людський організм, примушує людину хворіти на манію кіноакторства.
Напевно, згаданий мікроб кіно залетів у Шкіду й заліз у піддатливі організми Янкеля та Пантелєєва. Манія кіно, яка відійшла було під час розладу в Цека, знову дала відчути себе.
Одного понеділка два старші класи школи ходили в кінематограф — в «Олімпію», що на Міжнародному проспекті. Дивилися якийсь нікчемний американський бойовик з традиційними ковбоями, бійками, погонями та поцілунками. Янкель і Пантелєєв повернулися з кіно збуджені.
— Ех, матінко моя, — зітхнув Янкель, — так би й поскакав через прерію з баден-паулькою на потилиці і з маузером у руках.
— Авжеж, — відповів Пантелєєв, який останнім часом змінив бажання бути режисером на рішення стати кіноартистом. — Авжеж. А я б зараз… знаєш… я б хотів у павільйонній нічній зйомці пришивати з-за рогу якого-небудь маркіза.
— Надто вже довго ми не можемо здійснити свою ідею, — знову зітхнув Черних, — та й забули про неї зовсім.
— Ех, Одеса-мама… А знаєш що? Чи не краще нам у Баку поїхати? Там Перестіаиі…
— Ні, він не в Баку. Віл у Тифлісі. А втім, з'їздимо і в Баку. І в Тифліс змотаємося. Почекай, ось зберемо два червінці…
— А зараз що? Я не можу чекати, Янкелю… Слово честі.
— Дурень. Нервовий який! Що ж робити — без гамзи далеко не заїдеш. Тут нам, чи що, ставити фільми?
Льонька Пантелєєв раптом засяяв.
— Ідея! — закричав він. — Чому б нам не влаштувати своє кіно?
— Ти що, збожеволів? — співчутливо поцікавився Янкель.
— Ніскілечки. І тобі раджу не божеволіти, а послухати.
— Слухаю, — сказав Янкель.
В усіх класах висіли невеликі плакати, написані від руки акварельними фарбами:
Шкідці дивувалися. Ніхто не знав, чия це вигадка, що це за «Шкідкіно», всі, нічого не розуміючи, перепитували:
— «Шкідкіно»? Що за чорт? Ти не знаєш?
— Не знаю. Вітя, напевно, апарат десь викопав.
— Чарівний ліхтар, мабуть.
— Ні… Це юнкомці туманні картини — анатомію всяку — показуватимуть.
— Анатомію! Дурень! При чому ж Пупкін і анатомія?
— Пупкін? Пупок…
— Ну й ще раз дурень!
— А я так думаю — усе це для бузи зроблено, глузує хтось, от і все…
— Побачимо.
До п'ятниці Шкіда була в невіданні. У п'ятницю ввечері ще з сьомої години до Білого залу потяглися шкідці. Зал було напівосвітлено. Сцену закривала темна завіса, і за неї поки що нікого не пускали. Коли хтось хотів трохи відкрити завісу і заглянути вглиб, Пантелєєв, який був десь за лаштунками, одразу кричав сердитим голосом:
— Куди лізеш? Терпіння немає почекати, чи що? Киш!
Рівно о восьмій годині на авансцену за завісу вийшов Янкель.
— Товариші, — сказав він. — Прошу уваги. Зараз ви побачите фільму «Пупкіи у розбійників» — першу постановку об'єднаного тресту «Шкідкіно». Прохання додержувати тиші, бо Вікмиксора не поставлено до відома, а він, як ви знаєте, перебуває за двадцять ярдів звідси. Прошу піднятися на сцену, де тимчасово міститься наш кінотеатр.