Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
Нові представники «дійового» мистецтва не дозволили, однак, щоб світ забув ім’я Лецвіта. Тепер його всюди вшановували нарівні з найвидатнішими діячами минулого. Для французьких митців, як і для зарубіжних, художник з вулиці Святого Вінсента був основоположником, молодим проводирем, що на нього першого зійшла «дійова» благодать. З відкритим серцем вітав він суперників і щиро зрадів, коли Пуар’є кінець кінцем також приєднався до поживного напряму. Хоча, правду кажучи, живопис Пуар’є ніколи не давав тривкого обіду. Його полотна були просто приємним десертом, коржиками, цукатами, збитими вершками. Друзі не загаялись відзначити його приєднання до «дійового» мистецтва. На цій вечірці Жирафа й закохалася в Елевтера Луебе, видатного «дійового» поета з вулиці Абревуар, з яким через два тижні й одружилася. Елевтер був чоловік шістдесяти років, рідкісного польоту думки й напрочуд суворих звичаїв. Змушена стати відданою дружиною, Жирафа урочисто відмовилася від товаришів, від гулянок та міцних напоїв. Вона більше ніколи не виставляла напоказ своїх хлопчачих грудей. На жаль, Елевтер писав вірші настільки «дійові», що в домі стояла задушлива спекота. Навіть при відчинених вікнах у молодят пашіло в грудях. А тоді поет запив, і Жирафа знову стала тинятися від пивнички до пивнички, вихиляти склянку за склянкою і блукати вулицями Монмартру в обнімку з друзями, волаючи в ніч: «Елевтере, де ти, старий кнуряко?!» Ніч мовчала, вулиці вели до пивнички. Елевтер складав жагучі поеми, художники малювали жагучі пейзажі, але найкращими залишалися все ж картини Лецвіта.
Отак почалося те раювання, яке тепер нам здається дуже природним, і часом ми навіть забуваємо про гіркі дні чорного ринку, про анархію, корупцію, картки на харчі, про втому, розпач, про часи, які, хоч і зовсім недавно, на щастя, минули.
Габріель Гарсія Маркес [58]
КОХАННЯ ПІД ЧАС ХОЛЕРИ
Роман
З іспанської переклав Віктор Шовкун[59]
Цей край іде у далеч незбагненну,
І тут живе богиня у вінку.
Леандро ДІАС
Це було неминуче: запах гіркого мигдалю завжди нагадував йому про нещасливе кохання. А відчув той запах доктор Хувенал Урбіно, тільки-но увійшов у дім, ще огорнутий сутінню, куди його терміново викликали заради справи, одної з тих, які для нього вже давно перестали бути терміновими. Політичний емігрант з Антільських островів Херемія де Сент-Амур, інвалід війни, дитячий фотограф і його вельми поблажливий суперник у шахах знайшов собі порятунок від мук пам’яті, надихавшись випарів ціаністого золота.
Свого вже мертвого приятеля доктор Урбіно побачив на похідному розкладному ліжку, де він спав завжди; Херемія де Сент-Амур лежав прикритий плащем, а біля ліжка стояв табурет, і на ньому кювета, використана як посудина для випаровування отрути. На підлозі, витягшись, лежав труп великого дога з білими грудьми, а біля собаки — милиці В задушливій і неприбраній кімнаті, що правила водночас і за спальню, й за лабораторію, тільки-но почало сіріти, — крізь відчинене вікно соталися промені світанку, — але й того тьмяного світла було досить, щоб зразу помітити грізну присутність смерті. Інші вікна — як і шпарини між дверима та одвірком — були законопачені ганчір’ям або затулені чорним картоном, і це побільшувало гнітючу задуху, що панувала в оселі. На заставленому пляшечками та флаконами без етикеток прилавку стояли дві облуплені цинкові кювети під звичайним ліхтарем, загорнутим у червоний папір. Третя кювета, призначена для фіксажу, була та сама, що тепер стояла біля покійника. Тут виднілися розкидані повсюди старі газети й журнали, складені стосами негативи на фотопластинках, поламані меблі, але чиясь невтомна рука ретельно пообтирала все це від пороху. Хоча свіже повітря вже проникло сюди крізь відчинене вікно й атмосфера в кімнаті очистилась, фахівець ще міг відчути слабке тління нещасливої любові, яка пахла гірким мигдалем. Раніше докторові Хувеналу Урбіно не раз спадало на думку, — без будь-якого передчуття, — що це місце не з тих, де людина може померти під знаком Божої благодаті. Але з плином часу він схилився до припущення, що тутешній безлад, можливо, відповідав якимсь таємним намірам провидіння.
58
Перекладено за виданням: Gabriel Garcia Marquez. El amor en los tiempos del colera. — Editorial Bruguera, S. A., Barcelona, 1985.
© Gabriel Garcia Marquez, 1985.
ГАРСІЯ МАРКЕС, Габріель (нар. 1928 р.) — колумбійський письменник, автор повістей «Полковникові ніхто не пише» (1958), «Недобра година» (1962), романів «Сто років самотності» (1967), «Осінь патріарха» (1975), «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь» (1981), «Кохання підчас холери» (1985), збірників оповідань. Лауреат Нобелівської премії 1982 р.
Оце така коротенька й суха енциклопедична довідка. Та й навряд чи всесвітньовідомий автор «Ста років самотності» потребує додаткових рекомендацій. Нагадаймо хіба що: і «Полковникові ніхто не пише», і «Осінь патріарха», і «Хроніку вбивства…» свого часу опубліковано у «Всесвіті» (1972, № 3; 1978, № 1–3; 1981, № 11). Що ж до пропонованого нині читачам роману, то цілком досить сказати лиш одне: це роман Габріеля Гарсії Маркеса.
59
Шовкун Віктор Йосипович (нар. 1940 р.) — відомий український перекладач, член Спілки письменників України. Перекладає з французької, італійської, іспанської, португальської, англійської мов. У його великому творчому доробку — переклади творів Анатоля Франса, Оноре де Бальзака, Чезаре Павезе, Бласко Ібаньєса та багатьох інших зарубіжних письменників. 1990 року за переклад роману Гора Відала «Сотворіння світу» («Всесвіт», 1989, № 1–4) В. Шовкун став першим лауреатом літературної премії імені Миколи Лукаша.