Блакитне мереживо долі
- Автор: Тайлер Энн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-75-3
- Переводчик: Анастасия Климова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Блакитне мереживо долі». Краткое содержание книги:
— Лінні Мей, — сказав Джуніор, — переїжджати у кращий будинок — це не злочин.
Але Лінні вже витягала з кишені хустинку. Коли Джуніор під’їхав до парадного входу вона спитала:
— Може, під’їдемо ззаду? У нас стільки речей.
— Думаю, спершу ми повинні поснідати, — відповів чоловік.
Звісно, вони могли зайти у будинок з того виходу, але Джуніор хотів надати приїзду врочистості. Мабуть, Лінні це зрозуміла.
— Гм… От бачиш! Добре, що я привезла їжу вчора.
Поки Лінні шукала свою сумку і діставала рослину, Джуніор обійшов машину і відчинив для неї двері. Це її дуже здивувало. Вона протягнула йому Реда, а потім і сама вийшла з авто.
— Ходімо, діти, — сказав Джуніор, — наш урочистий переїзд розпочато.
Сім’я пішла вперед. Ранкові промені не пробивалися крізь затінок дерев, і будинок мав ще більш затишний вигляд. Медова гойдалка, ледь помітна через балюстраду, уже гріла серце Джуніора. Він ледь не сказав дружині: «Подивися, яка вона стала гарна!».
Однак тут його очі помітили щось блакитне. Спершу він подумав, що це ілюзія, відголосок нещодавнього жаху. Але потім придивився уважніше і закляк.
Сліди блакитної фарби тягнулися кам’яною доріжкою. Вони починалися на сходах і йшли по всій довжині доріжки, доходячи до його ніг. Фарба лежала товстим шаром, здавалося, її можна відколупнути нігтем. І вона так виблискувала, що він інстинктивно прибрав ногу, але придивившись, помітив: фарба давно висохла. І будь-хто — а може, лише Джуніор? — міг відразу сказати, що фарбу розбризкали зі злості.
Лінні у цей час вивільнила руку і пішла за дітьми уперед.
— Чекай, Меррік, не спіши, Редкліфе! Вашому батькові ще треба відчинити двері!
Його робітникам знадобиться багато днів, щоб прибрати фарбу. А ще необхідні матеріали і хімікати, зараз навіть важко сказати, які саме. Шкребти, відтирати і довбати — це може зайняти тижні, але ж якісь сліди все одно залишаться. Маленькі цятки блакитного будуть тут вічно! Може, для когось вони будуть непомітні, але для Джуніора — очевидні.
У нього перед очима промайнули ніби кадри зі стрічки: він пробує один метод за іншим, консультується з експертами, не спить уночі, як божевільний намагається знайти хитрі рішення. Закінчиться тим, що він вирішить покласти заново всю доріжку. А інакше він назавжди залишиться позначеним цим клеймом — блакитним кольором шведського відтінку.
Лінні йшла до будинку, гордо вирівнявши спину і піднявши голову. Мала такий невинний і безтурботний вигляд. Навіть не обернулася подивитися, що там із ним.
Чому він не залишив її на вокзалі тієї ночі? Вона впоралася б і без нього! Чудово влаштувалася б де завгодно.
Вона хотіла отримати його — і їй вдалося це без особливих зусиль. Вона сама витримала п’ять років публічного приниження. Без проблем проїхала потягом довгий шлях із величезною кількістю пересадок і знайшла його у місті за дві секунди. Він бачив, як вона витягує шию в очікуванні пікапу; бачив, як дзвонить у двері жінкам із валізою і його вузликом; бачив, як сміється на кухні з Корою Лі. Вона схопила і витягла його життя, як светр із води після прання, — розклала і заново надала форми. Мабуть, він має бути вдячний.
Редкліф впав, але сам піднявся, Меррік бігла вперед.
— Почекайте, — крикнув Джуніор.
Усі зупинилися і повернулися до нього. Він прискорив кроки, щоб наздогнати їх. Співали пташки, літали маленькі метелики, і сонце світило на них. Він підійшов до Лінні і міцно взяв її за руку. Учотирьох вони піднялися сходами і пройшли через ґанок. Джуніор відкрив двері — і вони увійшли до будинку. Їхнє життя починалося тут.
Частина четверта
Шпулька блакитних ниток
14
Багато років тому, коли діти були ще маленькими, Еббі започаткувала традицію: кожного жовтня вивішувати уздовж ґанку привидів. Їх було шість — із головами з білих гумових м’ячиків, обтягнутих прозорою марлею, що звисала майже до підлоги і колихалася від вітру. Через це фасад будинку виглядав містично, здавалося, ніби він літає над землею. У Геллоуін дітям, які приходили за цукерками, доводилося відбиватися від прозорої тканини. Старші діти сміялися, а молодші лякалися, особливо у вітряний вечір, коли марля піднімалася, кружляла і обмотувалася навколо них.