![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
Раптом Віктор почав хапати нас за руки і нестямно жестикулювати.
– Що сталося?
Він усе перепробував, щоб ми зрозуміли. Потім він побіг у бар і схопив чек у бармена, який на нього вишкірився, і приніс його нам показати. Чек був за триста песо, або тридцять шість американських доларів, що забагато для будь-якого борделю. Так чи інакше, ми не могли протверезіти і не хотіли йти геть, і не дивлячись на те, що ми були на нулі, ми все одно хотіли гуляти з нашими гарненькими дівчатами в дивному арабському раю, який ми нарешті знайшли в кінці тяжкої, тяжкої дороги. Але насувалася ніч і ми мали дійти до кінця; Дін це бачив, і почав насуплюватись, задумуватись і намагався привести себе до ладу; нарешті я запропонував залишити це місце раз і назавжди:
– Перед нами ще так багато всього, чувак, не буде ніякої різниці.
– Це правда! – крикнув Дін зі скляними очима й повернувся до своєї венесуелки.
Вона нарешті вирубилась і лежала на дерев'яній лавці, її білі ноги виднілися з-під шовку. Гальорка у вікні насолоджувалася шоу; за нею кралися червоні тіні, звідкись чувся плач дитини, і я згадав, що я у Мексиці, а не в гашишевій порнографічній маячні в раю.
Ми вивалились на вулицю, але забули Стена; тож знову забігли всередину, щоб забрати його, і побачили, як він галантно кланяється вечірнім шльондрам, котрі прийшли на нічну зміну. Ми хотіли почати все заново. Коли Стен п'є, він ходить, як чоловік зростом у десять футів, а коли він п'яний, його неможливо відтягти від жінок. Тим більше, що жінки до нього чіпляються, як плющ. Він наполягав на тому, щоб залишитись і попробувати нових, дивніших, більш вправних сеньйорит. Ми з Діном били його кулаками по спині й тягли геть. На прощання він усім невпинно махав руками – дівчатам, копам, натовпу, дітям на вулиці; під овації Грегорії він на всі боки усім посилав повітряні поцілунки, гордо плівся серед натовпу й намагався поговорити з кожним та донести до них свою радість і любов до того чудесного дня. Усі сміялися; хтось ляснув його по спині. Дін побіг назад і заплатив копам чотири песо, потиснув їм руки, усміхаючись і кланяючись. Потім він застрибнув у машину, і всі дівчата, з якими ми познайомились, навіть венесуелянка, яку розбудили заради прощання, зібралися навколо машини; вони товпились у своїх легеньких одежинах, цокотіли прощання і цілували нас, а венесуелка навіть почала плакати – проте не за нами, ми знали, що не за нами, але й цього було достатньо. Моя сутінкова любов зникла в тінях усередині будинку. Настав кінець. Ми від'їхали й залишили позаду себе щастя та розваги на пару сотень песо, і нам не здавалось, що ми погано попрацювали. Мамбо переслідувало нас іще декілька кварталів. Настав кінець.
– Прощавай, Грегоріє! – кричав Дін, посилаючи місту повітряні поцілунки.
Віктор був гордий нами і гордий собою.
– Тепер хочете лазню? – запитав він. Так, ми всі хотіли в чудову лазню.
І він нас відправив до найдивнішого місця – це були звичайні американські лазні за милю від міста на шосе, наповнені дітьми, що плескались у басейні, з душовими в кам'яній будівлі – за кілька сентавів кабінка, з милом і рушником від працівника. Крім цього це був ще й сумний дитячий ігровий майданчик з гойдалками й поламаними каруселями, і при тьмяному червоному сонці це здавалось таким дивним і таким прекрасним. Ми зі Стеном взяли рушники й застрибнули просто під льодяний душ, а вийшли з нього свіжі й оновлені. Дін не мився в душі, ми бачили його в парку, він прогулювася під руку з Віктором, зі смаком і втіхою розмовляючи і навіть збуджено нахиляючись у його бік, щоб щось підкреслити, розмахуючи кулаком. Потім вони знову взяли один одного під руку і прогулювались далі. Настав час попрощатися з Віктором, тому Дін використовув можливість бути з ним на самоті, дослідити парк та в цілому оцінити його так, як міг зробити лише сам Дін.
Віктор був дуже засмучений, що нам треба їхати.
– Ви повернутись Грегорія, побачити мене?
– Добре, чувак! – сказав Дін. Він, навіть, обіцяв повезти Віктора в Штати, якщо той захоче. Віктор сказав, що йому треба подумати:
– Маю дружину й дитину – не маю грошей – я подивлюсь.
Його приємна ввічлива усмішка світилася на червоному світлі, поки ми махали йому з машини. За ним був сумний парк і діти.