Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
— Про запас завжди залишається Плаксива Мірта, — похмуро пожартував він, маючи на увазі привидку, що оселилася в дівчачому туалеті на третьому поверсі.
— Гаррі, треба просто зціпити зуби й запросити, — сказав Рон у п'ятницю вранці таким тоном, наче вони збираються штурмувати неприступну фортецю. — Давай домовимось: коли зустрінемося ввечері у вітальні, то в обох уже будуть партнерки. Згоден?
— Е-е-е... Добре, — погодився Гаррі.
Проте щоразу, коли він того дня бачив Чо — на перерві, на обіді, і раз по дорозі на історію магії, — вона була оточена приятельками. Невже вона ніколи не ходить сама? Може, підстерегти її, як ітиме в туалет? Ба ні — здавалося, що навіть туди її супроводжують четверо чи п'ятеро дівчат. Але якщо не запросити її якнайшвидше, то її обов'язково запросить хтось інший.
Він ніяк не міг зосередитися на Снейповій контрольній з протиотрут, і в результаті забув додати основний складник — шлунковий камінь бізор. Це означало найнижчу оцінку, але Гаррі було байдуже. Він збирав усю свою відвагу для рішучого вчинку. Щойно прозвучав дзвінок, Гаррі схопив портфель і помчав до підвальних дверей.
— Побачимося на вечері, — гукнув він до Рона й Герміони і кинувся сходами нагору.
Йому треба було просто відкликати Чо на одне слово... Шукаючи її, він пробіг кількома коридорами і, навіть швидше, ніж сподівався, наткнувся на Чо — вона саме виходила з уроку захисту від темних мистецтв.
— Е-е-е... Чо... Можна тебе на хвилинку?
"Хоч би ж не так неприховано хихотіли", — зі злістю подумав Гаррі про подруг Чо. Добре, що хоч вона не сміялася.
— Звичайно, — сказала вона і відійшла з ним так, щоб не чули однокласниці.
Гаррі повернувся до неї, і шлунок його дивно підскочив — так буває, коли пропустиш сходинку, спускаючись додолу.
— Е-е-е... — протяг він.
Він просто не міг сказати їй цього. Просто не міг. Але ж мусив. Чо розгублено дивилася на нього.
Слова вилетіли раніше, ніж язик їх промовив.
— Хочнабалзіною?
— Що? — не зрозуміла Чо.
— Хочеш... хочеш піти на бал зі мною? — спитав Гаррі. І чому він почервонів саме в цю мить? Чому?
— Ох! — Чо почервоніла теж. — Ох, Гаррі, мені страшенно прикро, — було видно, що це справді так. — Я вже пообіцяла іншому хлопцеві.
— А-а... — тільки й сказав Гаррі.
Він почувався вкрай незвично: ще мить тому всередині все звивалося, мов клубок змій, а тепер здавалося, що в животі в нього порожнеча.
— Що ж, — сказав він, — нічого страшного.
— Мені дуже-дуже прикро, — тихо повторила вона.
— Усе нормально, — сказав Гаррі.
Вони стояли, дивлячись одне на одного.
— Ну... — нарешті обізвалася Чо.
— Так, — сказав Гаррі.
— Ну то па-па, — сказала Чо, і, все ще червона, пішла.
— З ким ти йдеш? — не стримавшись, гукнув їй услід Гаррі.
— З Седриком, — відповіла Чо. — 3 Седриком Діґорі.
— А-а, ясно.
Гаррі відчув, що його нутрощі знову повернулися на місце. Але тепер вони були налиті свинцем.
Геть забувши про вечерю, він повільно підіймався до ґрифіндорської вежі. З кожним кроком у голові відлунював голос Чо: "Седрик... Седрик Діґорі." Седрик уже починав був Гаррі подобатись, незважаючи навіть на те, що той якось був переміг його у квідич, і що був гарний, популярний і улюблений чемпіон більшості школярів. Тепер Гаррі раптом зрозумів, що насправді Седрик — лише нікчемний красунчик з курячими мізками.
— Казкові вогні, — отупіло промовив він до Гладкої Пані — учора пароль було змінено.
— Так, авжеж, дорогенький! — провуркотіла вона, розгладила нову блискучу стрічку у волоссі, нахилилася вперед і пропустила його.
Гаррі увійшов до вітальні, озирнувся і, на свій подив, помітив Рона, котрий сидів у найдальшому кутку з посірілим обличчям. Біля нього сиділа Джіні й говорила щось підкреслено тихо й заспокійливо.
— Роне, що сталося? — спитав Гаррі, підходячи.
Рон поглянув на нього з виглядом невимовного жаху.
— Нащо я це зробив? — ошаліло спитав він. — Не знаю, що на мене найшло!
— Що ж ти зробив? — допитувався Гаррі.
— Він... запросив Флер Делякур піти з ним на бал, — пояснила Джіні. Видно було, що вона намагається приховати посмішку, продовжуючи зі співчуттям погладжувати Ронову руку.
— Що-що?! — не повірив Гаррі.
— Не знаю, що на мене найшло! — задихався Рон. — На що я розраховував? Там було повно людей... скрізь... я, мабуть, сказився... усі ж це бачили! Я проходив повз неї у вестибюлі — вона якраз розмовляла з Діґорі — і тут на мене найшло. Я її запросив!