Записки українського самашедшого
- Автор: Костенко Лина Васильевна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Записки українського самашедшого». Краткое содержание книги:
За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Це перший опублікований прозовий роман видатної української поетеси.
Психів там справді багато, хоч, може, й не більше, ніж скрізь. Вони його зустрічають погодинно оплаченими протестами, а дехто, мабуть, і щиро, криком і лайкою, і гаслами парканного типу. На херсонській дорозі його машину тричі намагався зіпхнути у кювет КАМАЗ із причепом, що наводило на сумні аналогії.
А він їздить, він молодий, він невтомний. По дорозі зупиняється, розмовляє з людьми, купує кавуни на південних базарах, засмагає під кримським сонцем. І так біблійно розламує коровай, так картинно роздає його в простягнуті руки, що це вже скидається на рекламний ролик, його часто крутять по телебаченню.
— Ну, це вони перебрали, — каже дружина. — Для Месії він надто спортивний.
А мені він подобається. Таки ж харизматик, а не маразматик. Приємно.
Тринадцяту річницю нашої Незалежності відзначили гідно. Грало сорок п’ять військових оркестрів. Майоріли прапори і плакати. Високих гостей зі світу, правда, не було, зате привітав султан Брунею. Міжнародний авторитет як росте, то вже росте. Трибуна стояла під Тріумфалосом, на тлі скляних пірамід і Жовтневого палацу, в підвалах якого колись були катівні НКВД, а потім над ними двигтіла сцена від всіляких культурних імпрез. Тож і тепер там через весь екран за трибуною тяглося довге біле полотнище з анонсом гастролей театру Віктюка «МАЙСТЕР Г МАРГАРИТА». Я не зразу навіть помітив, а дружина аж скрикнула: — Диви! — Я дивився і думав, що все ж це не випадково. Коли ховали Брежнєва і виступав на мавзолеї Андропов, навскоси через весь екран пролетіла ворона. А тепер он стоять на трибуні наші достойники на тлі анонсу «МАЙСТРА І МАРГАРИТИ» — як Воланд, Азазелло, Коров’єв і Бегемот.
Гриміла музика, цвіли фонтани і квіти, і раптом мені здалося, що зараз із того підвалу, як із пекельного булгаківського каміна, почнуть виходити нескінченним строєм скелети, на ходу одягаючися в тіла й одежу колись закатованих там людей. Дружина дістала з полиці Булгакова і, поки гупав чобітьми парад і нечутно рухалися тіні з підвалу, читала вголос уривки з «Великого балу Сатани»:
«В это время внизу из камина появился безголовый, с оторванной рукой скелет, ударился оземь и превратился в мужчину во фраке». «Воланд остановился возле своего возвышения, и сейчас же Азазелло оказался перед ним с блюдом в руках, и на этом блюде Маргарита увидела отрубленную голову человека с выбитыми передними зубами».
— Ґия, — негромко обратился Воланд к голове. — «И тогда веки убитого приподнялись, и на мертвом лице Маргарита, содрогнувшись, увидела живые, полные мысли и страдания глаза».
Азазелло передав блюдо з головою Коров’єву. Парад продовжувався.
Вечоріло. Празник плавно перейшов у дискотеку. «На эстраде за тюльпанами, где играл оркестр короля вальсов, теперь бесновался обезьяний джаз», — читала дружина.
«На высоте, на холмах, между двумя рощами, виднелись три темных силуэта. Воланд, Коровьев и Бегемот сидели на черных конях в седлах. Плащ Воланда надуло над головами всей кавалькады…»
Азазелло, очевидно, пішов у народ.
На урочистому засіданні виступив президент, продемонструвавши блиск і злиденність політичної мислі. Зокрема він обґрунтував закономірність приходу до влади у новій державі старих компартійних кадрів. Дисиденти, мовляв, і патріоти, просидівши все життя у таборах та в’язницях, досвіду керівництва державою не мали, тож «номенклатура була єдиною наступницею влади». Він стояв за трибуною, як за штурвалом, — сокири не треба, коли такі люди при владі, вони давно вже збили Україну з курсу. Насамкінець він відзначив успіхи України під своїм керівництвом і неабияк ошелешив новиною, що вона вже стала «економічним дивом Європи». Йому бурхливо аплодували стоячи. Майже як генсекам за радянських часів.
Пресу облягли «темники». У самому слові є щось темне, ніби це не від тем, а від темнощів, темноти.
Але раптом на телебаченні з’явився Канал чесних новин. І справді схоже, що чесних, бо його вже відключають по регіонах. Десь навіть порубали кабель, десь підпалили щитову. У Києві він ще тримається. Журналісти молоді, сміливі, я вже дивлюся тільки цей альтернативний канал. А ще мені там подобається типова афроукраїночка Ґабріела Масанґа. Вона з таким темпераментом розказує про погоду, такою органічною українською мовою рекламує якусь «Плацент-формулу», біжутерію, цілющі квіти альпійських лук. І на завершення з легким відтінком ностальгії додає: «А на африканському континенті тепло».