"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
До стола підійшов полковник із залізним хрестом на шиї. Він тримав відкриту синю коробочку з орденом. Кінооператор крупним планом зняв орден.
— Пане Конопльов, прошу вас підійти сюди, — сказав Клейнер.
Кравцов вийшов уперед і став перед полковником.
— Армія доручила мені вручити вам високу нагороду, — однотонним, скрипучим голосом заговорив полковник. — Я роблю це з задоволенням. Армія знає про ваш цінний подарунок і говорить вам спасибі. Але в армії кожне її слово — це обов'язково діло. — Полковник глянув на Клейнера. — Тому і армійське спасибі набуло матеріального виразу у вигляді цього ордена. Поздоровляю вас і хочу вірити, що у вашій особі армія придбала надійного помічника на всьому її важкому шляху. — Полковник викинув уперед праву руку. — Хайль Гітлер! — Після цього він потис Кравцову руку і сам прикріпив орден до його піджака. Всі аплодували, апарат крупним планом знімав Кравцова.
— Ви хочете говорити? — звернувся до нього Клейнер.
— Так, кілька слів… — здавалось, що Кравцов схвильований і щасливий до краю. — Мені зараз ніяково перед усіма, хто тут присутній. Порівняно з ними я зробив так мало, і раптом… ця нагорода. Так дозвольте ж мені розцінювати її не як нагороду за зроблене, а як високий вексель довір'я, який мені належить ще оплачувати своєю роботою.
Його виступ сподобався, йому аплодували.
— Пан Конопльов, — сказав Клейнер, — почав зараз іншу велику справу, і, можна сказати, почав успішно. Я хочу побажати йому виконати її так само добре, як попередню…
Церемонія закінчилась. Кінооператори погасили свої лампи-підсвітки. Начальники відділів розійшлись. Поїхав полковник із залізним хрестом на шиї. Клейнер розмовляв з Кравцовим.
— Ви виступили, Конопльов, не тільки добре, а й дуже правильно по суті. Вексель, саме вексель. — Клейнер знову підняв свій повчальний палець, — хочу, щоб ви знали, я весь час пам'ятатиму ваш вислів — вексель.
— Я теж його завжди пам'ятатиму, — посміхнувся Кравцов.
Він пройшов до своєї кімнати, сів біля столу й поринув у глибокі роздуми. Кравцов був справді схвильований. Ще недавно, дізнавшись про нагородження, він думав про це як про свою велику перемогу. Адже коли розвідникові ворог вручає нагороду — це значить, що працює розвідник добре: розумно, хитро, не викликаючи підозри. А зараз він побачив цей орден зовсім в іншому світлі: не буде ж ворог вручати йому орден тільки за те, що йому довіряє? І зовсім не випадково Клейнер зараз же згадав про операцію з коштовностями і так натискав на слово «вексель». Ясно, то цьому задуму з молоддю вони надають величезного значення. Отже, зірвати плани гестапо — його святий обов’язок. Але як зробити це, не втративши довір'я Клейнера?
І ще одну ніч Кравцов і Добринін провели без сну…
Розділ 34
Той вечір, який Рудін і Фогель провели разом, помітно сприяв їхньому зближенню. Фогель дедалі частіше звертався до Рудіна по різні консультації, які були йому потрібні в ході радіопереписки з агентами, і поступово Рудін став його головним консультантом. Уже кілька разів посильний піднімав Рудіна з ліжка, і він ішов допомагати Фогелю у вирішенні питань, що виникали під час нічного радіозв'язку. Досить обережний, Фогель робив це не на власний страх і риск, він усе погодив з Зомбахом і навіть дістав згоду Мюллера.
— Я не заперечую, — сказав Мюллер, — тільки тримайте його на відстані. Йому всього довіряти не можна.
— Ви йому не довіряєте? — здивувався Фогель.
— Я нікому цілком не довіряю, — посміхнувся Мюллер. — Навіть собі.
Проте ні Зомбах, ні Мюллер не пішли на те, щоб звільнити Рудіна від обов'язків, які він виконував разом з Андросовим, — відбирати полонених, і Рудін працював тепер по чотирнадцять, а іноді й по шістнадцять годин на добу. Стомлювався страшенно, і це його тривожило. Він намагався зжитися з цим напруженим режимом, бо знав, що втома завжди ховає в собі небезпеку зробити помилку.
От і цієї ночі Рудіна знову розбудив посильний від Фогеля.
Він подивився на годинник — пів на третю. Не виспавшись, з тупою головою ішов він темними, мертвими вулицями, намагаючись підбадьорити себе надією, що зараз йому пощастить дізнатися про щось важливе.
Зал оперативного зв'язку буй залитий білим світлом люмінесцентних ламп. Рудін мимоволі зажмурився.
— Сюди, Крамер, я тут, — почув він веселий голос Фогеля і побачив його біля одного з апаратів. — Доброго ранку, Крамер. Ну й вигляд у вас! Сідайте сюди, я вас зараз розворушу. Читайте! — Фогель дав Рудіну бланк радіограми. — Це тільки-но повідомив агент, про якого я вам розповідав, — майстер безпредметної інформації. Як і всі агенти, він дістав вказівку шукати об'єкт для диверсії, і ви погляньте, що він придумав.