Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

Але про сморід довелося забути, коли їм довелося з труднощами перебиратися через купи каміння. Прохід не був справжньою печерою, як ті підземні печери, в яких раніше бував Річард. Всього лише вузький прохід під скелею. Тут не було просторих залів та відгалужень, а тільки один вузький тунель збоку під скелею. Освітлювати дорогу потреби не було, вони і так не змогли б збитися з нього.

Річард дійшов до місця, де несподівано починався крутий підйом. Тримаючись за стіни, він почав з труднощами підніматися. У деяких місцях, щоб перенести тіло через камінь, йому доводилося упиратися спиною в одну стіну, а ногами — в протилежну. Річард оберігав меч, щоб той не застряг між камінням. Рухалися дуже повільно.

Нарешті, мандрівники дісталися до плоского місця, де одна плита майже впала на іншу. Простір між ними був скоріше горизонтальним, ніж вертикальним. Плити лежали близько один до одного, але в одному місці можна було протиснутися. Річард підійшов до нього якомога ближче і простягнув руку Келен.

Він почув, як решта бурмочуть, повільно рухаючись по крутому проходу.

З місця, де він знаходився, Річард міг бачити світло нагорі і попереду. Він зрозумів, що скоро вони вийдуть на протилежну сторону, але їм доведеться пройти через цей вузький прохід, де каміння залишили зовсім мало місця.

Річарду дуже не подобалися такі місця. Але він знав, що іншого шляху немає. Це місце його турбувало найбільше. Воно було настільки вузьким, що могло відрізати їм шлях до повернення.

— Нам доведеться повзти тут, — сказав Річард Келен. — Тримай мене за кісточку. Нехай інші зроблять теж саме.

Келен пильно глянула в щілину, звідки било світло. Воно було настільки яскравим, що заважало бачити все навколо.

— Річард, ми не зможемо тут протиснутися. Це просто щілина.

— Ні, це прохід. Скоро ми будемо назовні. — Річард кинув між каменів, назустріч б'ючому в очі світлу, свій мішок, а потім і сам вліз туди.

— Добре. Чим швидше це скінчиться, тим краще, — глибоко зітхнула Келен. — Слухайте мене, — покликав усіх Річард з темряви. — Ми майже вийшли.

— Якщо ти змусиш нас ще раз пробиратися через напівзгнилі трупи тварин, я тебе поб'ю, — відгукнулася Дженнсен.

Всі засміялися.

— Та ні, — відповів Річард. — Але попереду важке місце. Я вже переліз, а значить, і ви всі зможете. Слухайте мене і робіть те, що я скажу. Лягайте на живіт, мішок поперед себе. Тримайтеся за щиколотку того, хто попереду. Так ми всі виберемося. Над головою ви побачите світло. Не повзіть на світло. Це не вихід. Там плити лежать ще нижче, якщо ви підете так, то застрягнете. Нам треба повзти направо, туди, де темно, але не так вузько. Всі мене зрозуміли?

З темряви долинуло згідне відлуння голосів.

— Річард, мені страшно, — покликала брата Дженнсен. — Я хочу назовні.

В її голосі чулася паніка.

— Мені теж не хотілося йти, — відповів він. — Але я вже тут, майже на тій стороні. Все добре. Просто йди за мною. З темряви до нього долинув її голос:

— Я хочу повернутися.

Річард не міг цього допустити. Обрив, де їх могли застати птиці, був занадто небезпечний.