Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Конфіскація майна як вид покарання відрізняється від спеціальної конфіскації. Остання не є покаранням і полягає у примусовому вилученні у засудженого предметів, що були засобом вчинення злочину або одержані внаслідок його вчинення. Предмети, які були знаряддям вчинення злочину, належать до речових доказів, а питання про такі докази вирішується відповідно до положень кримінально процесуального закону.
Спеціальна конфіскація передбачена і в окремих статтях Особливої частини Кодексу. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 244 КК, порушення законодавства про континентальний шельф України передбачає конфіскацію всіх знарядь, якими користувалася винна особа для вчинення злочину. Спеціальна конфіскація передбачена і в санкціях статей 248 і 249 КК. Йдеться про конфіскацію знарядь і засобів незаконного полювання, незаконного зайняття рибним або звіриним промислом (мисливських рушниць, риболовних сіток, човнів та інших транспортних плавучих засобів, за допомогою яких вчиняються чи полегшуються незаконний відстріл звірів, вилов риби тощо).
8. Арешт. Це новий вид покарання, що вперше передбачено КК України. Покарання у вигляді арешту (ст. 60 КК) полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Таке покарання (альтернативно з іншими видами покарання) передбачене в багатьох санкціях статей Особливої частини КК за вчинення злочинів невеликої тяжкості, зокрема, за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), за умисне легке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 125), за погрозу вбивством (ст. 129), за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171), за порушення недоторканності приватного життя (ст. 182), за фальсифікацію засобів вимірювання (ст. 226), за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом (ч. 1 ст. 286), за хуліганство (ч. 1 ст. 296), за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ч. 1 ст. 406 КК). За виняткових обставин суд, умотивувавши своє рішення, в порядку ст. 69 КК може, призначаючи покарання за особливо тяжкий або тяжкий злочин чи злочин середньої тяжкості, перейти до більш м’якого виду основного покарання, яким є арешт.
При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків суд має виходити з того, що одному дню арешту відповідає один день позбавлення волі, два дні обмеження волі, вісім годин громадських робіт (ст. 72 КК).
Арешт як вид покарання не застосовується до осіб віком до 16-ти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7-ми років (ч. 3 ст. 60). Військовослужбовці, що вчинили злочин проти встановленого порядку несення військової служби, а також загальнокримінальні злочини, за які їм було призначено покарання арешт, відбувають його на гауптвахті.
Покарання у вигляді арешту має відбуватися, як правило, за місцем засудження протягом всього його строку в одному арештному домі під вартою в умовах ізоляції від суспільства з роздільним розміщенням засуджених чоловіків і засуджених жінок. Каральний елемент покарання у вигляді арешту пов’язаний із психологічним впливом на засудженого, який має перетерпіти тягар — ізоляцію від суспільства, жорсткі умови перебування і підпорядкування суворому режиму.
9. Обмеження волі. Новий вид покарання у кримінальному законодавстві України (ст. 61 КК), який полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням її до праці, як правило, на виробництві виправних центрів з виплатою їй не менш як 50 відсотків загальної суми заробітку.
Покаранню у вигляді обмеження волі властиві такі ознаки: воно 1) є основним видом покарання; 2) встановлено на строк від одного до п’яти років; 3) може бути застосовано, якщо передбачене санкцією статті Особливої частини Кодексу; 4) засуджені до такого виду покарання відбувають його в кримінально виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства і без постійної охорони і, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження; 5) особи, засуджені до обмеження волі, зобов’язані постійно перебувати в межах виправного центру під наглядом і сумлінно працювати. Строк покарання таких осіб обчислюється з дня прибуття їх до місця відбування покарання і постановки на облік у виправному центрі.