Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
— Вогнерукий ще дещо передав мені. — Фарид глянув на книжку на колінах дівчини, неначе то була змія. А потім став навколішки поряд із нею і зняв з пояса замащений сажею гаманець, якого так часто торкалися його пальці, коли він доповідав Чорному Принцові.
— Він передав його для Роксани, — проказав він тихенько, малюючи попелом, що висипався з гаманця, рівненьке коло на кам'яній долівці. — Але ти так переживаєш, що…
Фарид не закінчив речення. Замість цього прошепотів слово, яке розуміли тільки він і Вогнерукий, — і раптом над попелом заяснів вогонь, наче був приспаний там. Фарид вабив полум’я, хвалив і спокушав його, аж поки воно так заяскріло, що вогненні омахи стали білі, мов папір, і на них з’явилася картина, спершу дуже туманна, а потім дедалі виразніша.
Пагорб, густий ліс… Солдати на вузькій стежці, багато солдатів… посередині їдуть дві жінки. За кольором кіс Меґі одразу впізнала Бріану. Жінка попереду неї мала бути Бридкою, а ось їде Мо, а поряд із ним Вогнерукий. Меґі мимоволі простягла вперед руки, проте Фарид міцно схопив її за пальці.
— У нього кров на обличчі, — прошепотіла вона.
— Свистун. — Фарид знову розмовляв із полум’ям, і картина розширилася, показала, як стежка повертає на гору, якої Меґі ніколи не бачила раніше, набагато вищу за пагорби навколо Омбри. На стежці лежав сніг, так само як і на далеких схилах, і Меґі бачила, як Мо хукає на замерзлі руки.
Батько мав дуже дивний вигляд у плащі з хутряною каймою — наче якась казкова постать. «Він герой казки, Меґі», — прошепотіло щось у ній. Сойка… Чи він і досі її батько? Чи видавався Мо коли-небудь таким зосередженим? Бридка обернулася до нього, звичайно, то Бридка, хто ж іще? Вони розмовляли, але вогонь показував тільки німу картину.
— Бачиш? У нього все гаразд. Завдяки Вогнерукому. — Фарид так тужливо дивився на полум’я, наче міг таким чином стати поряд із Вогнеруким. Потім зітхнув і легенько подув на полум’я, аж поки воно потьмяніло, наче зашарівшись від щойно почутих пестливих слів.
— Ти підеш за ним?
Фарид похитав головою.
— Вогнерукий хоче, щоб я тут дбав про Роксану. — Меґі відчула на язику гіркоту його слів.
— А ти що робитимеш? — подивився на дівчину Фарид.
— А що я маю робити?
«Шепотіти слова. Це єдине, що я можу робити!» — додала вона подумки. Всі слова, що їх шпільмани співали про Сойку: що він своїм голосом утихомирює вовків, що він невразливий і прудкий, мов вітер, що феї захищають його, а білі жінки стережуть його сон. Слова — єдине, чим Меґі могла захистити Мо, і вона шепотіла їх і вдень і вночі, кожної хвилини, коли її ніхто не бачив, посилала їх йому, мов ворон, яких Чорний Принц посилав до Омбри.
Полум'я згасло, і Фарид збирав руками теплий попіл, як на них упала чиясь тінь. Позаду стояв Дорія, тримаючи за руки двох дітей:
— Меґі, тебе шукає жінка з гучним голосом.
Розбійники мали багато імен для Елінор. Меґі несамохіть засміялась, але Фарид глянув на Дорію аж ніяк не приязно. Він ретельно зібрав попіл назад у гаманець і випростався.
— Я буду коло Роксани, — сказав він і поцілував Меґі у вуста. Він уже кілька тижнів не цілував її так. Потім обминув Дорію і пішов, ні разу не озирнувшись.
— Він поцілував її! — прошепотіла одна дитина Дорії, якраз так гучно, щоб Меґі могла почути. То була дівчинка, що зашарілася, коли Меґі подивилася їй у вічі. Мала швидко заховала обличчя, пригорнувшись до Дорії.
— Так, поцілував, — прошепотів Дорія дівчинці. — Але чи цілувала вона його?
— Ні! — твердо заявив хлопчик праворуч від нього і, прицінюючись, глянув на Меґі, немов запитував себе, чи справді приємно цілувати її.
— Це добре, — мовив Дорія, — дуже добре.
Аудієнція у Змієголова
Не можна по-справжньому прочитати книжку, не будучи на самоті. Саме завдяки усамітненню можна найближче познайомитися з людьми, з якими інакше, можливо, ніколи б не зустрівся: або тому, що вони померли кілька століть тому, або тому, що розмовляють мовами, яких не розумієш. І все-таки вони стають твоїми найвірнішими друзями, твоїми наймудрішими порадниками, чарівниками, що гіпнотизують тебе, коханими, про яких ти завжди мріяв.