Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
6. Однак сам не брався щось робити, незважаючи на підтримку і наполягання близьких, аж поки дочекався несподіваної підтримки зовсім сторонніх та віддалених людей. 2. Військо в Моезії відправило по дві тисячі з кожного із трьох легіонів на допомогу Отонові: вони вже по дорозі довідалися, що Отон програв і наклав на себе руки; та воїни, не довіряючи чуткам, все ж дійшли до Аквилеї. Там, користуючись нагодою і відсутністю керівництва, почали грабувати все, що зустрічали: але побоюючись, що при поверненні їх чекатиме кара, спало їм на думку вибрати і проголосити нового імператора, оскільки вважали, що зовсім не є гіршими, аніж іспанські воїни, що вибрали Ґальбу, або преторіанці, що вибрали Отона, чи германське військо, що вибрало Вітелія. 3. Тому перебрали імена кожного консульського легата, скільки їх було по різних місцях, але усіх відкинули з тієї чи іншої причини. Тоді воїни з третього легіону, який перевели з Сирії в Моезію якраз перед смертю Нерона, почали вихваляти Веспазіана — всі їх підтримали і тут же написали його ім’я на всіх знаменах. Але того разу справа затихла, і воїни на деякий час повернулися до покори. Згодом, коли все це набуло розголосу, Тиберій Александр, префект Єгипту, перший вишикував легіони до присяги на вірність Веспазіанові у липневі календи, і цей день вважається першим днем його панування. Згодом, п’ятого дня до липневих ід, військо в Юдеї присягнуло безпосередньо перед Веспазіаном. 4. Початкові цієї справи сприяв також один лист померлого вже Отона до Веспазіана, чи то справжній, чи несправжній, у якому була остання воля загиблого — помститися за нього та врятувати республіку. Водночас розійшовся поголос, що Вітелій після своєї перемоги збирався змінити зимові стоянки легіонів та перенести легіони з Германії на схід, на безпечнішу та легшу службу. Окрім того, допомогли Веспазіанові Ліціній Муціан, один з керівників провінцій, та Вологез, парфійський цар — перший, забувши про ворожнечу та заздрість, яка на той час була вже зовсім відкритою, надав сирійське військо, а другий — сорок тисяч лучників.
7. Тож розпочавши громадянську війну, вислав полководців з військами в Італію, а сам подався до Александрії, щоб тримати під контролем Єгипет[758]. Тут, розпустивши всіх своїх, зайшов до храму Серапида, щоб ворожінням дізнатися, наскільки міцна його влада. Після багатьох молитовних обіцянок богові оглянувся й побачив свого вільновідпущеника Василіда, що за місцевим звичаєм підносив йому гілки, вінки і хліб, хоча й знав, що його ніхто не впустив би, і довший час вже не міг ходити через ревматизм, та й сам був далеко. Тут же отримав листа, що сповіщав про поразку Вітелієвих військ при Кремоні та про загибель його самого у Римі. 2. Можна сказати, що Веспазіанові, нежданому й новому імператорові, бракувало гідності й величності, але він швидко набув цього. Якось, коли сидів у суді, прийшли до нього два прості чоловіки, один сліпий, а другий кривий, і почали просити, аби він їх оздоровив, — про це уві сні розповів їм Серапид: відновиться зір, якщо послинить очі, оздоровиться нога, якщо зволить торкнутися її п’ятою[759]. 3. Оскільки зовсім не вірив, що це допоможе, не хотів навіть пробувати, та друзі почали вмовляти його, і він привселюдно спробував зцілити одного й другого: як не дивно, усе вдалося. Тоді ж, за скеруванням пророків, на святому місці в Аркадії біля Тегеї викопали стародавні амфори, на яких було зображення, що дуже нагадувало Веспазіана.
8. Повернувшись до міста підбадьорений і овіяний славою, відсвяткував тріумф над юдеями. Окрім попереднього, був ще вісім разів консулом, а згодом і цензором. Протягом усього часу, що перебував на цих посадах, першим своїм завданням бачив повернути міцність ослаблій та знедоленій республіці, а згодом і красу. 2. Воїни, хто загордившись перемогою, хто гніваючись на безчестя, дійшли до цілковитої розпусти й наглості; провінції, вільні міста та й навіть деякі царства ворогували між собою. Тому він звільнив чимало Вітелієвих воїнів, багатьох покарав, а тим, хто доклався до перемоги, не дав нічого понад міру, та й належні винагороди роздав пізніше. 3. Не пропускав жодної нагоди поправити дисципліну: один юнак, пахнучи дорогою олією, прийшов до нього подякувати за підвищення на службі — Веспазіан, огидливо відвернувшись від нього, промовив з докором: “Волів би я, щоб ти пахнув часником”, і відкликав підвищення. Коли моряки, що пішки ходили до Рима почергово то з Остії, то з Путеол[760], просили видавати їм якісь гроші на взуття, то наче недостатньо було відправити їх без відповіді, наказав надалі ходити їм босоніж, і відтоді вони так і ходять. 4. Позбавив незалежності Ахею, Лікію, Родос, Візантій, Самос, а також Трахійську Килікію і Комагену, якими до того часу керували царі, та надав їм статус провінцій. У Каппадокії через часті наскоки варварів поставив додаткові легіони, а замість римського вершника призначив там намісником консуляра. 5. Місто вже давно було спотворене згорілими і розваленими будинками: він дозволяв будь-кому займати і забудовувати порожні квартали, якщо власники цього не робили. Сам взявся за відбудову Капітолію[761], перший власноруч почав розчищати завали та виносити уламки на своїй спині; відновив три тисячі мідних таблиць, що розплавилися під час пожежі, по всіх усюдах відшуковуючи їх копії: це було унікальне і давнє зібрання постанов сенату та рішень народу про союзи, угоди та окремі привілеї, що надавалися громадянам, заледве не від заснування міста.
758
Єгипет мав стратегічну важливість — постачав зерно у Рим.
759
Аналогії з Новим Завітом.
760
Вони служили як пожежні загони, що охороняли склади пшениці.
761
Після пожежі у 69 р.