Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
1-ша Українська військова школа ім. Богдана Хмельницького була створена 1 листопада 1917 р. на базі українського відділення 2-ї Київської школи прапорщиків. Зауважимо, що саме цього дня її закінчило українське відділення Аверкія Гончаренка — 36 хорунжих: всі вони були розподілені між полками 1-го Українського корпусу та частинами київської залоги військ Центральної Ради.
Спочатку начальником 1-ї Української школи залишався полковник Хлопицький, потім його місце зайняв підполковник: Скорино — старий член соціал-демократичної партії. Командиром куреня школи став сотник Аверкій Гончаренко. Певний час навчальний заклад розташовувався у будівлі училища ім. Терещенка на Лук’янівці, потім — у приміщенні 1-го Київського Костянтинівського військового училища на Печерську. Старший курс 1-ї Української військової школи складали юнкери-українці з п’яти розформованих шкіл прапорщиків та чотирьох училищ. Молодший курс було набрано 1 листопада 1917 р. з української військової, студентської та гімназичної молоді. Зрозуміло, що обидва курси дрке різнилися між собою, особливо за політичною ознакою: до старшого належали юнкери — українці за походженням, а до молодшого — українці за переконанням.
Випуск молодих хорунжих, які починали навчання ще як російські юнкери, відбувся 24 листопада 1917 р. Кількість випускників цього дня невідома. Є дані лише про долю одного з випускників — майбутнього поручника Армії УНР Федора Погиби (17.02.1898 р. н., народився у м. Літки Остерського повіту Чернігівської губернії). Навчання він починав у 5-й Київській школі прапорщиків, а закінчив — у 1-й Українській. Вийшов до Українського полку ім. С. Наливайка, потім служив в Окремому Запорізькому загоні військ Центральної Ради. 6 серпня 1918 р, уже за П. П. Скоропадського, закінчив Інструкторську школу старшин, був розподілений до 25-го пішого Чернігівського полку, згодом у його складі увійшов до 1-го Чорноморського полку військ Директорії. У грудні 1919 р. захворів на тиф, по одужанні навесні 1920 р. вступив до 6-ї Стрілецької дивізії, у боях із червоними був поранений. У листопаді 1921 р. брав участь у Другому Зимовому поході та був розстріляний червоними серед 359 інших українських полонених під Базаром{293}.
Навчання на молодшому курсі 1-ї Української військової школи тривало трохи більше місяця. На початку грудня 1917 р., коли перші червоногвардійські загони Радянської Росії з’явилися на території України, особовий склад школи почав вимагати в Українського генерального військового секретаріату своєї відправки на фронт. Начальник школи підполковник Скорино був категорично проти цього, але його усунули з посади загальними зборами викладачів та юнаків. Місце підполковника Скорино зайняв сотник Дем’ян Носенко — інспектор класів школи.
За станом на кінець 1917 р. у 1-й школі нараховувалося 20 старшин та 600 вихованців, розбитих на чотири сотні, але половина з них у той час перебувала на різдвяних святах і канікулах. Отож, у чотирьох сотнях налічувалося близько 300 юнаків. Саме у такому складі 25 грудня 1917 р. (н. ст) школа вирушила на охорону північних кордонів України — до ст. Бахмач. Розташувавшись у Бахмачі, Конотопі та на ст. Доч, ці підрозділи роззброювали збільшовичені ешелони та перешкоджали в’їзду в Україну червоногвардійських загонів. Однак саме тоді з невідомих причин із посади начальника школи було усунуто сотника Дем’яна Носенка. Керівництво навчальним закладом обійняв командувач усіх українських збройних сил на цьому напрямі сотник Федір Тимченко та його начальник штабу сотник Павло Богаєвський (за сумісництвом — командир 3-ї сотні школи). Однак фактично бойовими діями юнаків керував сотник Аверкій Гончаренко, який офіційно обіймав посаду командира пішого куреня 1-ї Української військової школи.
Перший бій юнаків школи з радянськими матросами, які наступали з боку Гомеля, відбувся під ст. Доч б січня 1918 р. (н. ст.). Матроси були п’яні, і намагалися захопити станцію з наскоку. У запеклому бою школа втратила пораненими 2 юнаків та 1 старшину. Крім того, моряки встигли знищити саморобний панцирний потяг та перебити на ньому частину обслуги, яка складалася з козаків 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. Однак цей наступ радянських військ школа із честю відбила.
У ніч на 23 (10) січня 1918 р. 1-ша Українська військова школа виїхала до Києва — задля зустрічі з командувачем Київської військової округи сотником Шинкарем. Той намалював юнакам розпачливу картину загального розкладу українських військ і вмовив школу повернутися на позиції під Бахмач. 27 (14) січня 1-ша Українська військова школа, маючи у своїх 4 сотнях лише 250 юнаків (решта розійшлася по домівках), знову прибула на Чернігівщину — до ст. Крути. До них приєдналася 1-ша сотня Студентського куреня, яка мала у своєму складі 116 юнаків. Вона була сформована у приміщені 1-ї Української військової школи та переважно складалася зі студентів Українського народного університету, Київського університету та 2-ї Української Кирило-Мефодїївської гімназії{294}. Крім того, під Крутами зібралося трохи більше 40 вояків (переважно офіцерів) — членів Вільного Козацтва Чернігівщини та старшин так званого Куреня Смерті військ Центральної Ради.