Теорія літератури

Фройдизм як критичний дискурс виявився не лише в статтях. Парадоксально, але значно глибше, ориґінальніше й багатогранніше, ніж у критичних текстах, він розкрився у двох романах Віктора Петрова — «Аліна й Костомаров» та «Романи Куліша». Обидва твори були дослідженнями біографій українських класиків. Вони являли собою концептуальні тексти, а також тексти, в яких найголовніше не лежало на поверхні. Петров, як уже згадувалося, зашифровував свої думки. Один з зашифрованих дискурсів був фройдистський. Або, іншими словами, обидва романи Петрова мали певний фройдистський підтекст. Обидва вийшли тоді, коли з фройдизмом у радянській культурі було покінчено, а на ім’я Фройда чи будь-якого іншого західного психолога (Юнґа, Адлера) накладено табу.

Петрова цікавить психологія, цікавлять екстраваґантні, ексцентричні типи письменників та вчених, до яких, безперечно, належали і Костомаров, і Куліш. Біографії обох давали безліч підстав для психоаналітичного дослідження. В обох випадках у центрі уваги стосунки класиків з жінками, відтак сексуальність. В обох випадках ця сексуальність не зовсім нормальна. В обох випадках вона — ця сексуальність — розуміється як ключ до пояснення поведінки, психіки, неврозів, творів, одне слово, функціонує в класичній фройдистській ролі.

Петров вивчає лише один сюжет з життя Костомарова, однак сюжет найхарактерніший. Це історія його кохання, сватання, весілля, котре мало відбутися в 1847 р., а відбулося аж 1875 р.; історія його стосунків з Аліною Краґельською, в яких чітко відбилися натура і хвороблива психіка українського романтика. Його кохання до Аліни було концептуальним. У ньому відобразилися романтичні й аскетичні фантазії Костомарова про любов без плоті, гріховності, тіла. Його залицяння й сватання мали ґротескні, навіть нездорові нюанси (як-от його подарунок нареченій книги Томи Кемпійського з помпезним написом про зречення статевої любові). Його пізніша категорична відмова від одруження свідчить про серйозну сексуальну й психологічну проблему, яку намагається розшифрувати Петров. Жах Костомарова перед сексуальністю виявився в згаданому написі до Томи Кемпійського в 1847 р., незадовго до весілля, пізніше в листах до Аліни з заслання в 1850 і 1851 рр., у яких він відрікається від своєї обіцянки одружитися. Петров робить висновок: «Заперечення плотської любові, так виразно позначене на присвяті до Томи Кемпійського, протягом років зросло, збільшилося, перетворилося на справжню фобію»[568]. Любов Костомарова до Аліни Петров назвав драмою запереченого кохання.

Не менш цікава історія стосунків Костомарова з матір’ю. Їх пов’язувала фанатична любов, і водночас між письменником і матір’ю відбувалися постійні скандали, істеричні сцени. Ці стосунки, на думку Петрова, спроектувалися на сюжети багатьох творів Костомарова, чи не найбільше вони відчутні в стосунках Дорошенка з матір’ю в романі «Чернігівка».

Як типовий аналітик класичної фройдівської школи, Петров спостерігає у творчості Костомарова численні випадки сублімації. Він показує, як стосунки Костомарова з матір’ю та Аліною проектуються в окремих сюжетах та епізодах його творів. Нарешті, він говорить про Едипів комплекс та інцестуальність як тему любовної поезії Костомарова.