Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
Лише під Стокемом дно було чисте. Принц наказав переходити річку. Рейтари, переправившись через Маас, вишикувались у бойовому порядку на березі, щоб прикривати переправу з боку Льєзького єпископства. Потім від берега до берега впоперек річки простяглися десятьма рядами лучники та аркебузьєри, серед яких був і Уленшпігель. Вода сягала йому мало не до пояса, і хвиля кілька разів підіймала його разом з конем.
Повз нього проходили піхотинці, поприв’язувавши порохівниці до капелюхів і піднявши вгору свої аркебузи. За ними йшов обоз, мушкетери, сапери, феєрверкери, далі котилися кулеврини, подвійні кулеврини, фокони, фальконети, серпентини, півсерпентина, подвійні серпентини, мортири, подвійні мортири, гармати, півгармати, здвоєні гармати і сакри — легкі польові гармати, поставлені на передок, запряжені парою коней; вони могли швидко пересуватися і були подібні до так званих «імператорських пістолетів». Позад усіх, в ар’єргарді, йшли ландскнехти й фламандські рейтари.
Уленшпігель зиркав навколо, чи нема де чого випити, щоб зігрітися. Поруч із ним на коні хропів лучник Різенкрафт, височенний, худий і злий рейтар з Верхньої Німеччини; від нього тхнуло горілкою. Уленшпігель обдивився, чи нема де на крупі коня фляги, але фляга висіла в Різенкрафта через плече на мотузці. Він перерізав її, взяв флягу і з насолодою припав до неї.
Лучники попросили його:
— Дай і нам випити.
Уленшпігель поділився з ними. Коли горілку випили, він зв’язав мотузку і повісив флягу на груди рейтарові. Але в той час Різенкрафт прокинувся і зразу ж схопив флягу, щоб подоїти свою корівку. Та не знайшовши там молочка, він страшенно розсердився.
— Злодюго! — загорлав він. — Ти випив мою горілку?
Уленшпігель відповів:
— А випив. Промоклі кіннотники діляться горілкою. Є в одного — є й у всіх. Не гаразд бути жаднюгою.
— Завтра на двобої я порубаю тебе на січку! — гукнув Різенкрафт.
— Гаразд, — відповів Уленшпігель. — Повідрубуємо собі руки, ноги, голови і все інше. Але чого це в тебе така зла пика? Чи не від запору часом?
— Еге ж, від запору, — відповів Різенкрафт.
— То тобі треба прочистити шлунок, а не битися, — сказав Уленшпігель.
Вони домовились між собою, що зустрінуться завтра, верхи, одягнувшись як хто хоче, щоб випустити один одному тельбухи короткими, прямими шпагами.
Уленшпігель попрохав дозволу замість шпаги взяти палицю і дістав згоду.
Тим часом усе військо переправилось через річку і з наказу воєначальників вишикувалось у бойовому порядку, і десять рядів лучників також вийшли на той берег.
Мовчазний скомандував:
— На Льєж!
Уленшпігель зрадів і разом з усіма крикнув:
— Хай живе принц Оранський! На Льєж!
Але найманці, особливо верхньонімецькі, відмовилися йти вперед, сказавши, що сильно намокли. Надаремно принц запевняв їх, що перемога буде за ними, що льєжці на їхньому боці, — вони не захотіли й слухати, порозпалювали великі багаття і стали сушитися і грітися біля них разом зі своїми розсідланими кіньми.
Напад на місто був відкладений на другий день. Альба, дуже переляканий сміливою переправою, заспокоївся, коли шпигуни донесли йому, що військо Мовчазного ще не готове до походу на Льєж.
Він пригрозив Льєжу і всій окрузі, що знищить все вогнем і мечем, якщо прихильники принцові хоч де поворухнуться.
Єпископ Герард ван Грусбеке[181], іспанський блюдолиз, встиг озброїти своїх солдатів проти принца, який прийшов надто пізно через те, що верхньонімецькі найманці не схотіли йти в бій у мокрих штанах.
Уленшпігель і Різенкрафт взяли собі секундантів, які домовилися, що супротивники будуть битися піші і до смертельного кінця, якщо того забажав переможець, — така була умова Різенкрафта.
Місцем двобою обрали галявину, порослу чагарями.
Вже з самого ранку Різенкрафт натягнув на себе свій стрілецький обладунок — шолом з нагрудником, але без заборола, і кольчугу без рукавів. Він розірвав на клапті сорочку і запхнув у шолом, щоб, в разі потреби, було чим перев’язати рану. Потім озброївся арбалетом з доброго арденнського дерева, сагайдаком з тридцятьма стрілами і довгим кинджалом, але не взяв дворучного меча, звичайної зброї стрільців. Він прибув на місце двобою верхи на закованому в залізо коні під бойовим сідлом і з прикрашеним перами налобником.
Уленшпігель озброївся, як благородний рицар: замість коня він приїхав на віслюку, замість сідла простелив собі спідницю вуличної дівки, замість налобника на віслюку був кошик, прикрашений стружками, що маяли на вітрі, а за лати йому правили якісь лахи, бо, казав він, залізо дуже дороге, до сталі доступу нема, що ж до міді, то її останнім часом стільки пішло на гармати, що з решти не викуєш панцира і для кролика. Замість шолома він накрив голову салатним листом; зверху стирчало лебедине перо, щоб проспівало останню пісню, якщо доведеться дуба дати.
181
Герард ван Грусбеке (1562—1580) — льєзький єпископ, один із найактивніших діячів проіспанської партії.