Браслет із знаком лева
- Автор: Холодюк Леся
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: «Червона Калина»
- ISBN: 5-7707-0729-1
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Браслет із знаком лева». Краткое содержание книги:
Марта Квитко, котра летить до свого вуйка в Австралію. Довгою, сповненою небезпечних,
трагічних пригод, стає її дорога до Мельбурна.
Перед читачем постає екзотичний світ Індонезії, в якому живуть, кохають і діють
герої нової книжки української письменниці Лесі Холодюк (Лариси Федорів) «Браслет із
знаком лева».
Ель Даві стояв спиною до дверей, що відокремлювали вхід до головного салону. Камінскі навіть довелося тихенько кашлянути, щоб привернути до себе увагу.
— За півгодини приймайте дівчину на борт.
Жоден м'яз не заграв на обличчі Даві. Мовчав, величний і гордий в очікуванні своєї перемоги. Самур поклав на столик орхідеї і споглядання букета, здавалося, цілком захопило Даві.
— Звідси ви зможете усе побачити якнайкраще, — запросив детектив до ілюмінатора Даві, вказавши на м’який шкіряний диван сірого кольору по правому борту.
— Сподіваюсь! — Це було перше слово, яке почув детектив з вуст свого боса.
— Тоді дозвольте мені залишити вас. Я зустрічатиму панночку на трапі. Ви не заперечуєте?
Камінскі вклонився і вийшов.
У протилежній стороні лайнера, де розміщалася кабіна пілотів, було обладнано ще один салон. Умеблювання його не кричало вишуканістю. Шестеро гевалів з охорони Даві ниділо у м’яких кріслах.
— Як ся маєте без роботи? — привітався з ними Камінскі. — Гадаю, обійдеться без вашого втручання, але попри все прошу двох спуститися до Самура і бути біля нього.
Попереджені про те, що повинні виконувати усі розпорядження прибулого детектива, двоє з байдужим виразом обличчя встали і потупцювалися з літака.
Камінскі ще зазирнув до кабіни пілотів і наказав запускати мотори.
— Через п’ятнадцять хвилини усе повинно закінчитися, — невідомо кого проінформував Елтон, коли примостився біля дверей лайнера.
Бентежне виття поліцейської сирени Камінскі спочатку почув, а уже потім побачив мерехтливе синє світло на машині, яка мчала злітною смугою та різко, із скреготом загальмувала біля індонезійського літака, що готувався виконувати рейс Танджунау-Медан. До нього вже підвезли трап і відчинили двері. Метка стюардеса перед трапом готувалася звіряти квитки пасажирів із списком, отриманим з комп’ютера.
Фінал п’єси Елтона Камінскі наближався. Це його вміла рука усе продумала до останнього. Як і розраховував, з поліцейської машини зараз вистрибне знервований інспектор і зробить завершальний акорд.
Отримавши необхідну інформацію від стюардеси, поліцейські відійшли неподалік і тепер стояли, очікуючи прибуття пасажирів.
Довго чекати не довелося. Зграбний відкритий жовтогарячий мікроавтобус під’їжджав до літака. Пасажири виходили неквапливо, вишикувавшись біля трапу чіткою вервечкою.
Серед прибулих детектив уже вгледів Харріса і Марту. Камінскі вдоволено хмикнув, коли розгледів на Харрісі білу сорочку, ту саму, від якої відкрутив гудзик. Їхньому щастю можна було б справді позаздрити, — промайнув окраєць досі не знаної емоційної оцінки…
Майкл витягав із спортивної сумки, яку тримав на плечі, квитки. Марта допомогла йому і рука з квитком знову обняла дівочі плечі. Вони були у своїй аурі, напоєній по вінця любов’ю. Раз за разом Марта ставала навшпиньки і щось шепотіла на вухо Харрісу. У відповідь він схиляв голову до дівочого обличчя і їх поцілунок був довгим і жагучим. Й справді, видавалося, що молодята вирушають на медовий місяць.
Нарешті пара підійшла до стюардеси. Майкл простягнув два квитки, бортпровідниця звірила їх з прізвищами у списку і повернула квиток Марті. Майкл пропустив дівчину перед себе і вона легко збігла по трапу і тепер стояла, чекаючи Майкла.
І тут до Харріса поспішив іспектор, за ним двоє поліцейських. Камінскі добре розгледів, як зевернувши руки Харріса за спину, клацнули кайданки і двоє поліцейських потягли хлопця до машини.
Чітко спрацювали, — про себе відзначив детектив. Тепер слід було зазирнути до пілота і попередити про готовність до зльоту. Але його відсторонила сильна рука. У дверях просто на трап ступив Ель Даві. Очі його горіли, руки стискали одна одну, він не звертав жодної уваги на детектива. Тремтячі губи повторювали:
— Марто, моя Марто…
Елтон знав, що фінальна сцена буде не з приємних, але те, що за хвилину викинула українка, викликало захоплення і навіть повагу у детектива. Бо він любив людей з сильною волею, рішучих і готових на самопожертву заради іншого. А жінок з такими якостями практично не зустрічав.
Біля індонезійського літака коїлося щось незвичайне. Марта, розштовхуючи пасажирів, кинулася по трапу вниз. Миттю опинилася перед поліцейською машиною, яка вже розвернулася і збиралась рвонути з місця, розкинула руки і впала на капот.