Руїни бога
- Автор: Аткинсон Кейт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-68-5
- Переводчик: Ярослава Стриха
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Руїни бога». Краткое содержание книги:
Останню ніч відпустки він вирішив провести з Урсулою. Кіт рушив на гульню з іншими австралійцями.
Тедді побродив парками, а тоді зайняв спостережну позицію біля Урсулиного бюро, щоб заскочити її зненацька, коли закінчиться робочий день.
— Тедді!
— Твій покірний слуга.
— І Щасливчик! Я така рада його бачити, — Тедді знову програвав псові. Щасливчик теж був шалено радий бачити Урсулу. — Ти вдало вибрав час, чи, може, навпаки. Ти не проти піти зі мною на Променадний концерт? У мене два квитки, а друг, який мав зі мною іти, саме відмовився. Поїмо потім.
— Чудово, — сказав Тедді, хоча подумки застогнав від думки про концерт — цього йому хотілося найменше.
Морське повітря і двадцятичотиригодинна відпустка з Ненсі, не кажучи вже про обід у Лисячому закуті, виснажили всі його запаси енергії, тож він радше пішов би у кіно й поспав у душній темряві, чи, може, напився і забився у якусь тиху місцину.
— От і добре, — сказала Урсула.
Вона вирішила лишити пса в себе на роботі.
— Мабуть, це проти правил, — радісно сказала вона, — але чимало людей запрацюються до ночі, і його всі балуватимуть.
Щасливчик був пес прагматичний, тож одразу пригорнувся до однієї з секретарок.
Вечір був прегарний, вони мило прогулялися уздовж Королівського Альберт-холлу. Часу було доста, тож вони вмостилися на сонці на лавочці у Кенсингтонських садах і доїли бутерброди, які лишилися з Урсулиного обіду — вона не встигла перекусити, бо цілий день «гасала» до Вайтхоллу:
— А я ж просто папірці з місця на місце перекладаю. І більшість так само. Хоча, звісно, не ти.
— Дякувати Богові, — сказав Тедді, згадавши, як нудно йому було в банку. Якщо він якимось чудом переживе цю війну, то що він робитиме? Думки про майбутнє навіювали жах.
Сестра встала й обтрусила кришки зі спідниці.
— То що, рушаймо? Не будемо змушувати Бетховена на нас чекати.
Місця були добрі — квитки Урсулі «дехто» добув. Вона сподівалася, що на концерт з нею піде її подруга міс Вольф, але та відмовилася:
— Усе дуже сумно. Вона щойно довідалася, що її племінник — він у армії — загинув у Північній Африці. Міс Вольф просто чудова людина, справжня зірочка, і свято вірить, що музика зцілює. Її дуже потішило б, якби вона мала нагоду послухати серед війни Бетховена, особливо такого Бетховена.
Якого це Бетховена? — здивувався Тедді. Він прочитав програмку. Дев’ята симфонія. Симфонічний оркестр BBC з Александрійським хором, диригує Адріан Болт.
— Alle Menschen werden Brüder, — сказала Урсула. — Думаєш, це можливо? Може, колись у майбутньому? Ну, щоб усі люди стали братами? Люди — і то здебільшого чоловіки — убивали один одного, відколи тягнеться світ. Відколи Каїн розтрощив Авелеві череп каменюкою, чи що там він йому заподіяв.
— Думаю, Біблія не вдається в такі подробиці, — сказав Тедді.
— У нас племінні інстинкти, — вела далі Урсула. — Усі ми в душі примітивні, й тому треба було винайти Бога, щоб служив би голосом совісті, а то ми всі один одного перебили б.
— Саме цим ми зараз і займаємося.
Зала стрімко наповнювалася, люди протискалися углиб, їм кілька разів доводилося совати коліна вбік, щоб пропустити інших слухачів. Внизу натовп гречно штовхався, щоб зайняти чимкращі місця.
— Гарні місця, — сказав Тедді. — Мабуть, той, хто подарував тобі квитки, дуже тебе любить.
— Гарні, але не найкращі, — сказала Урсула, яку його заувага дуже розсмішила. І раптом додала, що вивело його з рівноваги: — На минулому тижні сильно бомбили.
— Так.
— Думаєш, Гамбургу кінець?
— Так. Ні. Не знаю. Мабуть. З висоти у шість кілометрів мало що видно, тільки вогонь.
Хор почав займати свої місця.
— Вони зазнали значних втрат, — продовжила Урсула.
— Хто це вони?
— Люди. Мешканці Гамбурга.
Тедді не думав про них як про людей. Це були міста, заводи, залізничні вузли, військові бази, доки.
— Ти інколи сумніваєшся? — наполягала вона.
— У чому?
— Ну, в тому, чи треба килимове бомбардування.
— Це що таке?
Він уже чув цей термін, але ніколи над цим не замислювався.
— У цих неперебірливих нальотах цивільне населення, невинні люди стають законною здобиччю. Тобі не стає від цього… незручно?