Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі

Пилип Орлик лишив по собі поетичну, публіцистичну, мемуарну, епістолярну та історіографічну спадщину. Він був автором книжок: «Алкід Російський», присвяченої Мазепі (1695), «Гіппомен Сармацький» — на пошану ніжинського полковника Івана Обидовського (1698), «Діаріуш (щоденник) подорожнього», ведений з 1720 по 1733 р., трактатів «Вивід прав України» (1712) та «Маніфест до європейських урядів» (1712).

Пилипа Орлика з повним правом можна назвати письменником. Художність із її головними атрибутами — образністю, метафоричністю, емоційністю — присутня не тільки в його витворах белетристичного жанру, айв універсалах, маніфестах, інших політичних і дипломатичних документах, а також у промовах, в історичних трактатах. його листи до запорожців, Карла XII, Івана Скоропадського та інших українських, шведських, французьких, англійських діячів пройняті поезією, красномовністю найвищого гатунку, гарячим темпераментом, палкістю почуття, експресією, афористичністю висловів. Безперечно, ці твори Пилипа Орлика є шедеврами української епістолярії першої половини XVIII ст., як відомо, особливо популярного тоді літературного жанру.

Трактат Пилипа Орлика «Вивід прав України» найімовірніше належить до 1712 р., коли укладення Прутського миру не задовольнило українську політичну еміграцію, не виправдало її надій. Тоді Орлик, як уже зазначалось, у контакті з французькою та шведською дипломатією повів енергійну акцію за розрив Прутського договору й за нову війну з царем. Цей рукопис готувався до друку (невідомо, чи був надрукований) з метою ознайомлення європейської громадської думки з історією українського питання та його місцем у відносинах європейських країн. Ідея суверенної, вільної, єдиної й незалежної соборної України пронизує увесь зміст «Дедукції».