Емма

Тим часом Емма теж мусила дати в Гартфілді обід на честь Елтонів. Відставати від інших не личило, бо інакше вона могла би стати об'єктом негідних підозр, і її б визнали спроможною на варті осуду дрібні капості. Отже, як не крути, а прийом обов'язково треба було влаштувати. Після приблизно десятихвилинного Емминого умовляння містеру Вудхаусу, врешті-решт, здалося, що він не має заперечень проти такого обіду; він зробив лише своє звичне застереження, що не хоче сидіти в кінці столу, після чого мали звичну проблему, вирішуючи, хто там сидітиме замість нього.

Зате було мало проблем із вирішенням, кого запрошувати. Крім Елтонів, це мусили бути Вестони і містер Найтлі; а ще там цілком природно і не менш обов'язково мала бути сердешна крихітка Гаррієт — вона би стала восьмою. Але її запрошували з меншою охотою, тому Емма внаслідок багатьох причин була дуже задоволена, коли та попросила дозволити їй відхилити запрошення. Бути в одному з ним товаристві — то було б для неї занадто. Вона ще не зовсім готова бачити його разом зі своєю чарівною та щасливою дружиною — і почуватися при цьому цілком комфортно. Якщо міс Вудхаус не буде заперечувати, то краще вона залишиться вдома. Саме цього і бажала б Емма, якби вважала таке бажання здійсненним. Вона була в захваті від сили духу своєї юної подруги — бо її рішення не йти на прийом і залишитися вдома якраз і свідчило про силу духу; тепер же вона мала змогу запросити саме ту людину, котрій призначалося стати восьмою: Джейн Ферфакс. Із часу своєї останньої розмови з місіс Вестон і містером Найтлі Емма частіше, ніж зазвичай, зазнавала докорів сумління щодо Джейн Ферфакс. Слова містера Найтлі все не виходили в неї з голови. Якось він сказав, що Джейн Ферфакс отримує від місіс Елтон саме ту увагу, котрої не отримує більше ні від кого.

«Саме так воно і є, — розмірковувала Емма, — принаймні стосовно мене, а саме це він і мав на увазі, і саме це — великий для мене сором. Ми — одного з нею віку… я вже давно з нею знайома… слід було ставитися до неї приязніше. Тепер же вона ніколи не ставитиметься до мене з симпатією. Надто довго я її ігнорувала. Але тепер я виявлю їй більшу, ніж раніше, повагу».

На кожне запрошення була отримана схвальна відповідь. Усі були незайняті, і всі були раді прийти. Однак на цьому підготовка до обіду не закінчилася. Виникла одна нещаслива обставина. Двох найстарших дітлахів Джона Найтлі колись запросили провести кілька весняних тижнів у дідуся та тітоньки, тож їхній татусь запропонував сам приїхати з ними до Гартфілда і пробути там цілий день, а якраз на цей день і припадав призначений прийом. Його професійні обов'язки не дозволяли йому перенести цей візит, але і батько і дочка були занепокоєні таким поворотом подій. Містер Вудхаус вважав, що коли на обід збираються восьмеро людей, то це — той максимум, який здатні витримати його нерви, але ж очікувався ще й дев'ятий; тому Емма побоювалася, що цей дев'ятий буде не в захваті від того, що, приїхавши до Гартфілда лише на дві доби, потрапить на обідній прийом.