Оповідання про Шерлока Холмса
- Автор: Конан Дойл Артур
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00703-3
- Переводчик: Микола Андрійович Дмитренко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Оповідання про Шерлока Холмса». Краткое содержание книги:
— Я постукала в двері, як було умовлено. Лукас відчинив їх. Я пройшла слідом за ним у кімнату, нещільно причинивши за собою двері, бо боялась залишатись на самоті з цим чоловіком. Пам’ятаю, коли я входила в будинок, поблизу стояла якась жінка. Ми швидко зробили свою справу. Мій лист лежав у нього на столі, я віддала йому принесений документ. Він повернув мені лист. І саме тієї миті біля дверей почувся шум. До передньої хтось зайшов. Лукас швидко відгорнув килим, сунув документ у якусь схованку під ним, і поклав килим на старе місце.
Те, що трапилось після цього, схоже на якийсь страшний сон. Переді мною промайнуло смагляве й безтямне жіноче обличчя, я чула голос, що кричав по-французькому: «Я чекала немарно! Нарешті, нарешті я застукала тебе з нею!» Почалася дика бійка. Я бачила, як він схопив стілець, а в її руці зблиснув ніж. Я кинулась тікати від цієї жахливої сцени, вибігла з будинку і тільки наступного ранку дізналася з газет, як страхітливо там усе закінчилось. Того вечора я була щаслива, бо мій лист повернувся до мене, і я ще не знала, що принесе мені майбутнє.
А наступного ранку я збагнула, що з одного лиха потрапила в друге. Розпач мого чоловіка, коли він виявив зникнення документа, вразив мене в серце. Я насилу стрималась, щоб тут-таки не впасти до його ніг і не розповісти, що я наробила. Але ж це знову означало б сповідь про минуле. Того ранку, прийшовши до вас, я зрозуміла, що провина моя жахлива. Від тієї миті я безперервно думала, як одержати назад документ мого чоловіка. Він повинен був знаходитись ще там, куди Лукас сховав його, перш ніж до кімнати вбігла та страшна жінка. Якби не її поява, я ніколи б не довідалась, де в нього схованка. Як мені було потрапити до тієї кімнати? Два дні я стежила за будинком, але ні разу двері не залишились незамкненими. Вчора ввечері я вдалась до останньої спроби. Що саме я зробила і як домоглася свого, ви вже дізнались. Я принесла документ додому й хотіла була знищити його, бо не уявляла, яким чином повернути його чоловікові, не зізнавшись у своїй провині. Боже, я чую його кроки на сходах!
Міністр у європейських справах схвильовано вбіг до вітальні.
— Що нового, містере Холмсе, що нового? — закричав він.
— Я маю деякі надії.
— Ах, слава богу! — Його обличчя засяяло. — Прем’єр-міністр снідає зі мною. Чи може він почути про ваші надії? Нерви в нього сталеві, а проте я знаю, що він майже не спить відтоді, як сталась ця жахлива подія. Джекобсе, попросіть, будь ласка, прем’єр-міністра піднятися сюди. Що ж до вас, моя люба, то, боюсь, мова піде про політику. За кілька хвилин ми з радістю приєднаємось до вас у їдальні.
Прем’єр-міністр умів володіти собою, але з поблиску його очей і посмикування сухих рук я зрозумів, що він поділяє хвилювання свого молодого колеги.
— Я бачу, містере Холмсе, ви хочете про щось нас повідомити?
— Поки що тільки про негативне, — відповів мій друг. — Я навів довідки скрізь, де міг би бути документ, і переконався: ніякої небезпеки не відчувається.
— Але цього не досить, містере Холмсе. Ми не можемо постійно жити на такому вулкані. Нам треба мати щось певне.
— Я не втрачаю надії знайти лист. Ось чому я тут. Що більше я думаю про цю справу, то більше переконуюсь: лист ніколи не покидав цього будинку.
— Містере Холмсе!
— Якби покинув, то його вже було б опубліковано.
— Але який же сенс у тому, що хтось узяв його й тримає в себе?
— Я не впевнений, що хтось його взяв.
— Тоді як же він міг зникнути з дипкур’єрської валізи?
— Я не впевнений, що він зник з дипкур’єрської валізи.
— Містере Холмсе, зараз дуже неслушний час для жартів. Запевняю вас, у валізі його немає.
— А ви шукали його після вівторка?
— Ні. В цьому не було необхідності.
— Ви могли й не помітити його.
— Та ну, це неможливо.
— Але й у цьому я не впевнений. Бо знаю, що такі речі трапляються. І припускаю, що там були й інші папери. Лист міг загубитись поміж них.
— Він лежав нагорі.
— Хто-небудь міг струснути валізу, й лист пересунувся в інше місце.
— Ні, ні, я виймав усе.
— Але ж, Хоупе, це, звичайно, легко перевірити, — зауважив прем’єр. — Нехай дипкур’єрську валізу принесуть сюди.
Міністр у європейських справах подзвонив.
— Джекобсе, принесіть мою дипкур’єрську валізу. Ми безглуздо марнуємо час, проте якщо це задовольнить вас, зробимо, як ви кажете. Дякую, Джекобсе, поставте її сюди. Ключ у мене завжди на годинниковому ланцюжку. Ось усі папери, ви бачите. Лист від лорда Мерроу, повідомлення сера Чарльза Харді, меморандум з Бєлграда, записка про російсько-німецькі хлібні податки, лист з Мадріда, записка лорда Флауерса... Боже милий! Лорде Беллінджере! Лорде Беллінджере!