Місто біля моря

— Хлопці, та це ж Бобир! Слово честі, це він!

І, плутаючись, збиваючись, але не зводячи очей з літака, Маремуха швидко розповів нам, що ось уже два тижні четверо комсомольців з ремонтно-інструментального цеху щось поралися разом з комісаром Руденком біля учбового літака, привезеного з підшефної ескадрильї. Все тепер стало зрозуміле: і часті зникнення Сашка вечорами, і його таємниче відмовлення зустрічати Коломійця. Не будучи певні в успіхові, не знаючи, чи пощастить їм відремонтувати літак, змовники з аероклубу до останньої хвилини приховували свій перший політ. Як же тільки вони зуміли перетягти потайки літак з аероклубу на Кобазову гору?

Тим часом літак віддалявся у відкрите море. Він уже був над хвилерізом. Я стежив за його польотом жадібними очима і — що казати! — заздрив Сашкові. Дуже хотілось бути зараз в його кабіні і з неба розглядати наше місто, що розкинулося на піщаному мисі. За хвилину-другу Сашко промчав над містом, а ми все йшли та йшли по проспекту і не добралися ще навіть до центру. А тут іще Коломієць розпалив мою заздрість:

— Невже це Олександр?

— Ну, звичайно, він! — крикнув Маремуха. — Він якось вихвалявся: «Я бортмеханік!» А я йому: «Який ти бортмеханік, коли ні разу не літав!» А він: «Побачиш — полечу!» І полетів! Дивіться, дивіться — до маяка повернули…

— Сміливий, значить, хлопчина Бобир! Виходить, не такий уже він боягуз був, яким ми його вважали після злополучного вартування біля штабу ЧОПу. Щоб так літати, потрібні міцні церви і ясна голова. А він іще рукою махає, наче з даху. Нічого не скажеш — обставив вас Сашко! — сказав Коломієць.

Літак віддалявся в синяву неба і був схожий на велику бабку, яка ненароком залетіла в солоне море.

— На косі сядуть, я вам кажу! — пророкував Маремуха.

І справді, літак пішов над косою, але завернув назад до міста, минув курорт і, зробивши коло над вокзалом, привітно помахав крилами.

— Та він з тобою здоровається, чуєш, Микито! — захоплено сказав я. — Думає, що ти ще на вокзалі, біля того ешелону.

— Можливо, можливо… — схвильовано згоджувався Коломієць, стежачи поглядом за літаком, який узяв тепер курс на Кобазову гору. Через секунду він зник за гребенем гори.