Чінгісхан

— Князі не миряться один з одним, — говорив полонений, — всі йдуть загонами нарізно; в кожному загоні свій начальник, а загального воєводи над усіма нема. Хоч ратники між собою говорили, що слід було б зробити головним воєводою Мстислава Удатного, — дуже він у бою досвідчений і запальний! — але проти нього заперечував князь Мстислав Романович київський. Він ніяк не може підкоритися, бо вважає себе старшим, великим князем. А простим ратникам від тієї княжої ворожнечі тільки скорбота і розорення; адже коли татари переможуть, то всі князі на борзих конях повтікають, а прості ратники ляжуть кістьми. У похід ратники вирушили. на своїх орних конях, на них далеко не втечеш. А татари вислизають від них, як. в’юнкі вужі.

Джебе спитав, чи багато кипчаків? Полонений відповів, що кипчаків, кажуть, дуже багато. Їхні загони йдуть лівим берегом Дніпра, кваплячись з’єднатися біля Хортиці з руськими військами. І зараз спереду, разом з Мстиславом Удатним, іде кипчацький загін, а веде його воєвода Ярун.

— А що кажуть уруси про татарських воїнів? — спитав Джебе.

— Раніше говорили, що татари воїни «прості» (малосильні), ще гірші, ніж кипчаки. Тому князі й поспішають без остраху захопити татарський табір і награбоване татарами добро. А тепер я помітив, що татари і воїни хороші, і стрільці влучні.

Джебе наказав татарам відійти далі в степ й не розпалювати вночі багать, а руського полоненого зарізати.

Вночі бродники і татарські розвідники підповзли до руського передового загону і слухали, що там говорять. Руські воїни ночували посеред кола, утвореного з возів. Кипчаки стояли окремими таборами, співали й танцювали біля багать. Вони раділи, що повертаються до своїх покинутих кочовищ, звідки виженуть татар.

Розвідники розповіли, що уруси спіймали начальника татарської тисячі Гемябека. Тікаючи, він заховався в кургані, у вовчій норі. Його витягли уруси і віддали кипчакам. Ті прив’язали його за руки й за ноги до чотирьох коней, а коні, поскакавши в різні боки, розірвали його на куски… Голову Гемябека, просунувши ремінь від повода крізь вуха, повіз з собою біля сідла воєвода половецької раті Ярун.