Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Чінгісхан - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Чінгісхан

Электронная книга - «Чінгісхан». Краткое содержание книги:

У романі В. Г. Яна (Янчевецького) «Чінгісхан» оповідається про нашестя татаро-монгольських орд на Хорезмське царство в 1220 році, падіння Отрара, Бухари, Самарканда, Гурганджа, про битву із загонами князів Київської Русі на Калці.
1 ... 116 117 118 119 120 121 122 123 124 ... 145
Перейти на страницу:

Джебе не оглядається… Він шукає очима: де ж нукери Гемябека? Ось вони! Ціла юрма їх уже вибралася з яру і мчить з хрипким лютим виттям назустріч наступаючому руському загонові.

Руські вершники швидко перешиковуються і змикаються в тісні ряди. Їхні червоні щити, — круглі зверху і гострі знизу, — вирівнюються дружним і грізним цепом. Воїни вийняли свіжовідточені сяючі мечі і стрімко летять на татар.

Але Гемябек і його нукери твердо пам’ятають наказ Джебе: наблизившись на політ стріли, вони круто повертають коней, проносяться повз здивованих урусів, посилаючи згубні стріли, і щодуху скачуть назад у степ.

Уруси з криками кидаються вслід. Вже їхні стрункі ряди змішались. Усі скачуть врозбрід, намагаючись догнати тікаючих татар. Деякі уруси на чудових конях наздоганяють десяток відсталих. Вони рубають їх, здирають броню і пересідають на татарських коней.

Джебе, оточений охоронцями, недовго спостерігав першу сутичку татар з урусами. Він спустився в яр, де пробивалося джерело, напоїв коня і наказав усьому татарському загонові відходити далі.

Вершники Гемябека, повернувшися, сказали, що їхній начальник, поранений списом, упав разом з конем; його оточили уруські вершники, але він відбився і поскакав у степ. За ним погналося багато кипчаків.

Вночі Джебе з допомогою бродників сам допитував захопленого руського полоненого. Той розповів, що це йде передовий загін під начальством сміливого галицького князя Мстислава Удатного. З ним воїни з Галича і волинських міст. Вони спустилися на човнах Дністром до моря, завернули в гирло Дніпра і звідти піднялись до острова Хортиці, де призначено збір усіх загонів, які йдуть на татар.

— Князі не миряться один з одним, — говорив полонений, — всі йдуть загонами нарізно; в кожному загоні свій начальник, а загального воєводи над усіма нема. Хоч ратники між собою говорили, що слід було б зробити головним воєводою Мстислава Удатного, — дуже він у бою досвідчений і запальний! — але проти нього заперечував князь Мстислав Романович київський. Він ніяк не може підкоритися, бо вважає себе старшим, великим князем. А простим ратникам від тієї княжої ворожнечі тільки скорбота і розорення; адже коли татари переможуть, то всі князі на борзих конях повтікають, а прості ратники ляжуть кістьми. У похід ратники вирушили. на своїх орних конях, на них далеко не втечеш. А татари вислизають від них, як. в’юнкі вужі.

Джебе спитав, чи багато кипчаків? Полонений відповів, що кипчаків, кажуть, дуже багато. Їхні загони йдуть лівим берегом Дніпра, кваплячись з’єднатися біля Хортиці з руськими військами. І зараз спереду, разом з Мстиславом Удатним, іде кипчацький загін, а веде його воєвода Ярун.

— А що кажуть уруси про татарських воїнів? — спитав Джебе.

— Раніше говорили, що татари воїни «прості» (малосильні), ще гірші, ніж кипчаки. Тому князі й поспішають без остраху захопити татарський табір і награбоване татарами добро. А тепер я помітив, що татари і воїни хороші, і стрільці влучні.

Джебе наказав татарам відійти далі в степ й не розпалювати вночі багать, а руського полоненого зарізати.

Вночі бродники і татарські розвідники підповзли до руського передового загону і слухали, що там говорять. Руські воїни ночували посеред кола, утвореного з возів. Кипчаки стояли окремими таборами, співали й танцювали біля багать. Вони раділи, що повертаються до своїх покинутих кочовищ, звідки виженуть татар.

Розвідники розповіли, що уруси спіймали начальника татарської тисячі Гемябека. Тікаючи, він заховався в кургані, у вовчій норі. Його витягли уруси і віддали кипчакам. Ті прив’язали його за руки й за ноги до чотирьох коней, а коні, поскакавши в різні боки, розірвали його на куски… Голову Гемябека, просунувши ремінь від повода крізь вуха, повіз з собою біля сідла воєвода половецької раті Ярун.

Розділ одинадцятий

ТАТАРСЬКА ПАСТКА

Джебе з татарами відходив, стежачи за передовим загоном руських, що швидко наступали. Іноді татари кидались битися з кипчацькими вершниками, що вилітали наперед, але великих боїв не було.

Роблячи довгі переходи, руські іноді вдень зупинялися, і вершники ловили кипчацьких биків, які розбрелися по весняних луках. Ці стада були пригнані з наказу Джебе. Татарські пастухи охороняли стада, поки не наближалися руські й кипчацькі воїни; тоді пастухи тікали, приєднуючись до татар.

Джебе робив усе, щоб розтягнути сили руських, щоб ослабити їхню пильність, щоб вони на привалах об’їдалися бичачим м’ясом і не сподівалися грози. Руські загони йшли окремими частинами, все більше віддаляючись один від одного, розтягуючись по широкому курному шляху. Лягаючи вночі спати, вони вже не обгороджувались тином і возами.

1 ... 116 117 118 119 120 121 122 123 124 ... 145
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)