Клуб «100 ключів»
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Клуб «100 ключів»». Краткое содержание книги:
— Вони приходили сюди разом?
— Так… Принаймні після зникнення Сюзанни…
— Отже, був час, коли ваш чемпіон віддавав перевагу мадемуазель Дюпре?
— Було й таке… Але я не люблю пліток…
— І це довго тривало?
— Сюзанну прийняли до клубу перед минулим різд-вом… Чарівна була дівчина… Справжня красуня… Я вже не кажу про багатство…
— А з ким ходить мадемуазель Прієр останні місяці?
Ландрі знервовано стукотів пальцями по столу. Можливо, він. досі нічим не скомпрометував себе перед законом, але, коли ти обрав таку непевну кар'єру та ще й сам марнолюбний на вдачу, нерозумно без потреби сваритися з поліцією.
Він, певно, поводився б інакше, коли б одержав вказівки від префекта. Але сюди вони поки що не надійшли.
Пані Мегре з цікавістю стежила за роботою чоловіка, їй уперше в житті випала така нагода, і вона намагалася здогадатися, що саме ховалося за зовні банальними фразами, якими обмінювалися комісар та менеджер клубу.
— З різними людьми… Інколи зі своєю подругою Мартін А нещодавно привела навіть свого дядька… пан Прієр нас дуже здивував… Ми сподівалися побачити поважного й неприступного урядовця, а виявилось… До речі, ви його знаєте?
— Ні.
— Він головний доповідач Державної ради і, кажуть, дуже вчений правознавець… Так от, уявіть собі кремезного чолов'ягу років за п'ятдесят віком з широким, грубим, як у селянина, обличчям… Коротка жорстка борода, густі пухнасті брові… Такий добродушний вепр. Він передусім замовив подвійне віскі, а хвилин за п'ятнадцять уже танцював твіст зі своєю племінницею… Опівночі він почав прощатися і похвалив мене за добру організацію справи… Сказав, що, коли б не звичка рано вставати, то залишився б у нас, поки не зачинять…
— Хм… Я його теж уявляв собі інакше… Він більше не приходив?
— Ні.
— А минулої ночі?
— Ні-ні…
— А з ким була минулої ночі мадемуазель Прієр?
— Стривайте… Щось не пригадую… Де ж це вона сиділа? Ні… Минулої ночі я її не бачив…
— А синьйор Рігуардо був?»
— Теж ні… Він іще в травні поїхав до Аргентіни… То ви ще не передумали вступати?.. Чи, може, не знайшли нікого, хто б міг вас порекомендувати?
— Навпаки, тут стільки знайомих. Наприклад, цей…
Мегре показав пальцем ще на одне ім'я: «Мелан Франсуа, 38 років, стоматолог, вулиця Акацій 38-А».
— Це часом не той зубний лікар, що живе в особняку?
— Мушу признатися, що я ніколи не був у нього вдома, — ухильно відказав Ландрі.
— А що вам про нього відомо?
— Він буває у нас досить часто, але ніколи не танцює… Схоже, що це дуже розумна людина.
Палець повільно повз далі, хоча Мегре намагався нічим не виказати своєї зацікавленості.
«Рекомендують: Ніколь Прієр та Мартін Буе…»
— Мартін Буе — це така висока блондинка?
— Я бачу, ви її теж знаєте… Чудові поручителі… Щоправда, мосьє Мелан у нас новий член… Всього третій місяць… Та для вас ми зробимо виняток… Отже, ви вступаєте?
— Треба подумати… Я скажу вам пізніше. Здається ваші уже сходяться….
— О! Мені вже справді час іти донизу.
— До речі, ви знайомі з Манюєлем?
— А хто це? Актор?
— Манюель Пальмарі…
— Що він робить?
— Нічого.
— Щось не пригадую… Ні. Чи я повинен його знати?
— Краще не треба… Ще раз дякую вам мосьє Ландрі.
— Ви, може б, зайшли до нас на хвилинку? Подивитися. Не хочете?.. А ви, мадам?.. Тоді, даруйте, я…
Пані Мегре терпляче чекала, поки чоловік розрахується, і, коли вони опинилися на вулиці, запитала:
— Ти довідався про те, що хотів?
— Я довідався про багато речей, та поки що не знаю, що вони важать… Поки ми в цьому районі, давай пройдемо на вулицю Акацій.
І, пройшовши з десяток кроків, зітхнув:
— Коли б тільки цій Ніколь не закортіло сьогодні танцювати в клубі…
— Ти гадаєш, він їй усе розповість?
— Я певний цього… І якщо вона розкаже своєму дядечкові, що я випитував про неї в клубі, — завтра нам доведеться лаштуватися в дорогу…
Він промовив це таким веселим тоном, що, стиснувши йому руку, пані Мегре запитала:
— Ти хочеш приховати, що тобі сумно?
— Ні. Я просто намагаюсь вирішити, що краще в моєму теперішньому становищі: продовжувати чи послати все під три чорти і йти геть.
— Цього ранку ти переніс тяжкий удар?
— Еге ж… Уперше в житті допитував не я, а мене… Та ще й як!.. У нас це називається «допит з погрозами»… Не знаю, що я зроблю, якщо це повториться…