Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Може виникнути запитання: чому саме Тверські християнські князі добивалися фіксації свого роду окремим розділом у «Государевом родословце» Івана Грозного та в «Родословной книге князей и дворян российских» Романових?
Відповідь на запитання може бути тільки однозначною.
Тверське князівство до Московського було приєднано добровільно, без війни, за рішенням ширинських родів Криму і Твері, де ширини перебували при владі. А поскільки тверський ширинський рід князів Мещерських був «владетельным», то він уже за своїм походженням мав право на улусне(князівське) володіння. І навіть після приєднання Тверського князівства до Московського, Московський князь був зобов’язаний наділити удільних тверських князів, які перейшли в його підпорядкування, улусними (удільними) землями та людьми, як правило, того ж роду, що й князь. Маймо на увазі: «владетельных» родів на теренах Московської держави на початку XVI ст., в часи Івана III та Василя III, було мало. До таких належали християнські нащадки ханів (братів Батия): Чилаукуна, Беркечара, Берке, Мухаммеда і — пізніше — Тохтамишата Улу–Мухаммеда, які були великими ханами Золотої Орди і мали право на перерозподіл земель.
Ось тому до «Государева родословца» «в числе немногих родов был помещен и род князей Мещерских», тобто Тверських (удільних).
Бо Великий Тверський князь Михайло Борисович (1453–1505), за підтримки Литви, за рішенням старійшин ширинських родів, був позбавлений права на свій улус (князівство) і покинув свою землю. Іван Грозний у 1555 році ще боявся посягати на «владетельный» рід Тверських князів, тому й заніс їх окремим розділом до свого «Государева родословца». Тобто Мещерські (Тверські) князі були поставлені в один ряд з царськими. Не забуваймо, у ті роки Мещерські (Тверські) князі, які добровільно, виконуючи волю ширинів, перейшли під руку Івана III у 1485 році, перебували під захистом не тільки Кримського хана, але, одночасно, під захистом кримського роду ширинів. І цьому є підтвердження в листах кримських ханів до московських князів.
Послухаємо:
«А что наши люди Мещеру воевали, то я не ручаюсь, что впредь этого не будет, хотя я с братом своим великим князем. буду в дружбе и братстве; людей своих мне не унять: пришли ко мне всею землею, говорят, что не будут меня в том слушаться; а ширины мимо меня вздумали воевать Мещеру, потому что ныне на Мещере наш недруг, а из старины этот юрт наш. Нынче брат мой, князь великий, зачем не просил у меня на Мещеру брата или сына. Когда наш род был на Мещере, то смел ли кто из наших смотреть на нее. И только то по старине не будет, то Мещере всегда быть воеванной» [34, т. 95, с. 377–378].
Знову переконуємося, що Кримський хан Магмет–Гірей у листі до Московського князя Василя III писав саме про Тверське князівство, бо в Касимові у ті роки на престолі могли сидіти тільки аргини, як головний, панівний рід незалежного царства. Та головне навіть не це. Якщо ми проаналізуємо походи кримських татар у XVI столітті на Московію, то побачимо, що вони ніколи не ходили на Касимов, а завжди ходили на захід від Москви, в район так званого Мещерського (Мещовського) поля, яке не мало відношення до Касимова.
І якщо у Касимовському царстві аргини були панівним родом, то тверські ширинські князі, за свідченням російських істориків «С начала XVI века Мещерские князья окончательно вошли в служивое сословие… (Московського. — В. Б.) государства…» [191].
Це в той час, коли аргинські хани Касимова ще до Петра I були царями свого улусу (князівства).
Тому в 1682 році, а за московським апостольським літочисленням у 190 році, «Великий Государь, Царь и великий князь Феодор Алексеевич» «искореняя и разрушая местничества» та вводячи нову «Родословную книгу князей и дворян российских и выезжих» не міг не згадати, або, взагалі, викинути, царський рід «Ширинських Мещерських князів». їхні нащадки ще були живі на ті часи і часто–густо не корились Романовим та їхнім висуванцям, а іноді й лупцювали тих, якщо вони не надавали їм гідних почестей.
Так, за документальною книгою Івана Забеліна «Домашний быт русских царей в XVI и XVII столетиях», «8 февраля 1650 года на царском крыльце столкнулись князь Мещерский со стольником Алексеем Дубровским». І хоча царський стольник за посадою знаходився на вищому щаблі влади від князя Мещерського, та «князь Лаврентий гонялся за мною, лаял матерно и всякою непотребною лаею и называл страдником (холопом. — В. Б.)» [171, с. 375].
Між іншим, стольник Олексій Дубровський побоявся Мещерського князя назвати «холопом». Певно знав, що він царського роду: