Вибрані твори
- Автор: Теліга Олена Іванівна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-617-7173-01-3
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Збірка призначена для студентів, викладачів, широкого кола зацікавлених осіб; може бути використана як посібник у школах і вищих навчальних закладах.
Я вже згадувала, яку радість і силу життя випромінювала постать Лєни. Знаю, який благодатний вплив мала Лєна на свого приятеля бл. п. Василя Куриленка, якого гнітила лиха легенева хвороба. Так само багато радості додала Лєна й Василевій дружині, коли вона в останні роки свого життя перебувала кілька місяців у Подєбрадах. Це — молода українська поетка Срібної Землі Маруся Тимканич.
Її любили теж і діти, яких вона сама дуже любила й уміла до них підходити. Пригадую такий випадок: одного разу під час нашої подорожі на станції Лиса увійшов до нашого переділу чоловік із 4-літнім хлопчиком. І вже за 10-15 хвилин Лєночка так заприятелювала з хлопчиком, що коли ми доїхали до Праги, дитина не хотіла розлучатися з нею. І батько цілком поважно пропонував Лєні взяти хлопчика за свого, бо він якраз розлучався зі своєю дружиною. Та Лєна занадто серйозно ставилась до свого молодого подружжя й питання прийняти чужу дитину за власну рішуче відкинула.
Ще зостався мені живо в пам’яті один виступ Лєноч-ки вже разом із чоловіком у танковій школі Василя Авраменка в Подєбрадах. Вона танцювала незрівнянно народні танки і була, як звичайно, осередком школи. Оцей спільний козачок молодої, стрункої пари був видовищем, що його так легко не можна забути.
Часто розказувала Лєночка епізоди з минулого. Вона дуже гостро переживала всі зміни свого власного й зовнішнього життя. Особливо радо говорила про Київ. Її батько, Іван Опанасович Шовгенів, почав під час Першої світової війни викладати в київському Політехнічному інституті. Тому її спомини про цей час в’язались із розкішним інститутським парком, де вони жили. Вона любила описувати ті місця, і я дивувалася завжди її пам’яті, яка так живо передає кожну подробицю. Згадувала вона також про родину Юрія Клена, з якою вони були заприязнені. Лєночка була дружкою на їхньому весіллі й про те не раз із приємністю розказувала.
Скоро пробігли наші студентські роки. У 1928 р. від’їхали батьки Лєни до Варшави, а через рік померла від лейкемії її мати, надзвичайно мила, культурна й тихої вдачі жінка. Все це сколихнуло душевну рівновагу Лєни. Саме тоді чоловік її Михайло закінчив лісовий відділ при УГА та дістав диплом лісового інженера. Тоді вони тепло розпрощались із своїми друзями й перенеслись до Варшави, щоб бути ближче до свого самітнього батька. Як сьогодні пригадую собі їхній від’їзд у червні 1930 р. На Вільсоновому двірці стояв гурток друзів, а Лєна підтримувала бадьору розмову. Ще кілька хвилин і з вікна вагону виднілась тільки її струнка, вихилена постать...
Я не подумала тоді, що бачу її востаннє... Ще довгі роки тягнулось наше листування, що дало мені стільки цікавих і радісних вражень. Навіть спільно обговорювали деякі літературні теми чи твори. Пригадую собі одну з тем, яку подала мені Лєна для роздумування і спільного написання. Вона радила опрацювати типи жінок, що мають суто жіночу вдачу, жіночу вдачу з домішкою чоловічих ознак і жіночу вдачу з переважно чоловічими ознаками. На жаль, не змогла я зберегти жодного листа, як також і недруковані її вірші, що пропали в дорозі з Чехії за кордон. У 1941 р. я втратила з нею зв’язок, відколи Лєна переїхала працювати до Львова, а потім до Києва.
Лютий 1952.
«Наше життя». Філадельфія, 1952, ч. 2, лютий.
Святослав Гординський. Зустріч з Оленою Телігою
І от в Кракові пощастило мені познайомитися з Оленою Телігою, куди вона прибула наприкінці 1939 р. з Варшави. Познайомив нас мистець Василь Дядинюк, що знав її та її чоловіка ще раніше. Було це в якійсь кав’ярні, де багато таких як я, пересиджували за книжками цілими днями, бо це були єдині місця, де можна було загрітися в ту люту зиму. Проте незабаром літературно-мистецький світ перебрався до «Полтави», ново-закладеної української цукерні неподалеко від табору. До неї треба було сходити від вулиці сходами, наче до сутерен. Я розмалював її в стилі нашої кераміки — ляпастими квітами на охрі та зелені, і вона набрала досить затишного і рідного вигляду. Сюди часто заглядали наші мистці: Е. Козак, покійна скульпторка Наталя Мілян, скульптор Н. К., Василь Дядинюк з дружиною, також маляркою, місцеві мистці Ірина Шухевич, А. Касараб, А. Наконечний, М. Черешньовський і інші. А тому, що колишні наші краківські студенти мали тут своє Товариство «Зарево», то ми й перейняли цю назву для своєї мистецької організації, що мала об’єднати всі види мистецтва.