Жуйка

- ЖИТТЯ — МІЖ РЯДКІВ. МІЖ СТОРІНОК — КВІТИ -

Марцеві не бракувало знайомих, з якими можна було потеревенити, засівши на пару годин у барлого-подібній кав’ярні на майдані. Самих вуличних музикантів, з якими він встиг потоваришувати за цей час, набиралося з півсотні. А ще друзяки Джармо і Трові, хоча останнього витягти кудись було надто важко — простіше вже збиратися одразу в його кублі-книгозбірні.

Серед інших Марцевих знайомих Трові вирізнявся ще й тим, що єдиний мав дружину. Сухенька й жвава Ана з’явилася в житті й хаті бібліотекаря одночасно з новиною про вибори міського голови — вона принесла персональне повідомлення щодо часу, не пізніше якого Трові мав з’явитися на виборчій дільниці. У зазначений термін Трові, звісно, нікуди не прийшов, тож за місяць Ана знову виникла на порозі його дому із папірцем, на якому було зазначено суму штрафу й термін виплати.

Втретє, ще місяць потому, Трові зустрів Ану біля свого дому, коли вона несла йому заочний судовий вирок. Утім, оскільки вона була єдиною представницею і виконавчого, і контролюючого органу, завершилося все букетом фіолетових гладіолусів якраз на суму виписаного раніше штрафу й бажанням бути з цією жінкою хоча б скількись. Бажано — довіку. Так Ана залишилася з Трові — витирати пил з книжок і дарувати йому інші, трохи мудріші радощі, про які написано тисячі томів віршованих, прозових і драматичних творів.

Раз на тиждень або два Марц приходив до Трові, щоб повернути прочитані книжки й узяти нові. Що читати вибирав майже випадково, виймаючи з довгих полиць дві-три щасливиці, потім для порядку запитував у Трові, чи хороші ці книжки. Той, теж для порядку, завжди казав, що так, дуже хороші, не пожалкуєш часу. Марцеві було трохи незручно порушувати сімейно-бібліотечний спокій подружжя; щоразу, коли він приходив, його зустрічали привітно, але Марц все одно відчував напругу слів. Здавалося, що тільки-но він виходив з їхнього дому, Трові й Ана змовницьки переглядалися, скидали маски, шкури, перетворювалися на таку собі чудернацьку парочку тонких, як аркуші паперу, істот, а книжки на тісних полицях починали вовтузитись, випихаючи одна одну, й говорили на різні сухі голоси. Ана й Трові намагалися заспокоїти книжки, кожну окремо, сторінку за сторінкою — і замість очей закохано й ніжно дивилися одне на одного мінливими літерами з красивих, але чужих слів.