Ерагон. Спадок
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #4
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-5737-7
- Переводчик: Леонид Владимирович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Спадок». Краткое содержание книги:
Ерагон хотів сказати, що лорд живий, та раптом почув удалині звук варденської сурми. Друга сурма залунала ближче, а третя, здавалося, ледь не під самісінькою вежею. Юнак міг присягнути, що чує крики варденів, які увірвалися до внутрішнього двору.
Вони здивовано перезирнулися з Арією й разом підійшли до вікна.
На схід і захід простяглася Белатона — одне з найбільших міст Імперії. Ближче до замку будівлі були з каменю й мали пологі покрівлі та еркери, а вже за ними розпочиналися дерев’яні квартали. Під час бою там зайнялося кілька будиночків, і тепер над містом слався ядучий бурий дим. Він виїдав очі й забивав дихання.
Десь за милю від міста в південно-західному напрямку лежав табір варденів, оперезаний захисним ровом. Він складався із довгих рядів сірих шерстяних наметів, кількох барвистих павільйонів і лазарету, в якому вже бракувало вільних місць.
З північного боку, за доками й складами, простиралось озеро Леона, на безкраїй гладіні якого де-не-де бовваніли поодинокі острівці.
Тим часом із заходу на місто насувалася чорна стіна хмар. То тут, то там її пронизували блискавки, а грім ревів, як розлючений звір.
Утім Ерагон так і не зрозумів, що то були за сурми. Тоді вони з Арією рушили до вікна, яке виходило на внутрішній двір. Ельфи, люди й Сапфіра якраз закінчили розчищати від каміння браму головної вежі. Відчувши на собі погляд юнака, дракон задер голову, розплився в зубатій посмішці й грайливо випустив цівку диму.
— Агов! Що нового? — гукнув Ерагон униз.
У відповідь один із варденів, які чергували на стіні замку, схвильовано тицьнув пальцем на схід і крикнув:
— Дивись, Шейдслеєре! Коти-перевертні наближаються! Наближаються коти-перевертні!
Ерагон відчув, як по його спині пробіг холодок. Він глянув туди, куди показував чоловік, і справді побачив маленькі темні постаті, що виринали з-за пагорба за кілька миль від замку, на другому березі річки Джиєт. Деякі з них рухалися на трьох ногах, деякі на двох, але напевно стверджувати, що це коти-перевертні, юнак би не наважився — було надто далеко.
— Невже це справді коти? — не йняла віри Арія.
— Хтозна… Скоро побачимо.
КОТЯЧИЙ КОРОЛЬ
Ерагон стояв посеред головної зали, праворуч від трону лорда Брадберна, стискаючи лівою рукою ефес Брізінгра. З другого боку трону стояв Джормандер — головнокомандувач варденів.
Він тримав у руках свій шолом. Його темне волосся з ледь помітною сивиною на скронях було заплетене в довгу косу, а вираз довгастого обличчя свідчив про те, що цей чоловік нічого не робить зопалу й зважує кожен свій крок. Юнак помітив на внутрішньому боці його правого нарукавника тонку червону подряпину, та головнокомандувач жодним чином не виказував того, що бореться з болем.
Поміж ними сиділа їхня правителька Насуада, вбрана в елегантний жовто-зелений одяг. Воєнну амуніцію вона вирішила скинути, бо жінці, навіть якщо вона правителька, все одно куди більше личить жіноче вбрання. Під час бою дівчину теж було поранено — крізь пов’язку на її лівій руці ледь-ледь помітно просочилася кров.
— Якби ж то нам пощастило заручитися їхньою підтримкою… — прошепотіла вона так, що її слова могли чути тільки Ерагон і Джормандер, а потім додала: — 3 одного боку, ми можемо бути для них єдиним шансом завдати удару по Галбаторіксу… А з іншого, ні… Тому в нас має бути ще щось, крім золота… щось таке, що змусило б їх приєднатися до нас.
— Можемо запропонувати їм барильця зі сметаною, — сказав Ерагон.
У відповідь Джормандер ледь не розреготався, але Насуада тільки стримано посміхнулась.
Аж тут тричі пролунав сигнал горна. Розмова стихла. До зали увійшов паж, вбраний у туніку. У його руці був прапор варденів, на якому білий дракон із трояндою вказував мечем на пурпурове поле. З’явившись у дверях у найдальшому кінці зали, він зробив кілька кроків, церемоніально вдарив древком прапора об підлогу й промовив співучим голосом:
— Його величність Грімр Півлапа, король котів-перевертнів, правитель Пустельної Місцини, ватажок Нічного Простору й Той, Хто Ходить Сам По Собі.
«Дивний якийсь титул: Той, Хто Ходить Сам По Собі», — мовив Ерагон Сапфірі.
«І скажу тобі, цілком заслужений», — відповіла та. Юнак відчув подив дракона, навіть не бачивши його, бо той лежав під головною вежею замку.
Тим часом паж зробив крок убік і до зали в супроводі чотирьох супутників, які м’яко ступали своїми пухнастими лапами, увійшов сам Грімр Півлапа. Він був у подобі людини. Один з котів дуже нагадував Солембума.