Шістка воронів

У відповідь пролунав іще один постріл, куля відскочила від бруківки біля Ґілзової ноги. Той налякано замукав, наче теля, і відскочив.

Цього разу Інеж удалося краще роздивитися, звідки стріляли. Звук пострілу пролунав із західного краю будинку. Якщо Голст був там, то другий вартовий — Берт Ван Даль — мав бути на східному боці. Чи подбав Каз про те, щоб знешкодити його? Чи розраховував на неї? Дівчина пришвидшила рух до вершини шпиля.

— Просто застрель його, Голсте! — проревів Ґілз божевільним голосом. — Стріляй йому в голову!

Каз гидливо фиркнув:

— Ти справді гадаєш, що таємниця помре зі мною? Ну ж бо, Голсте, — прокричав він, — мій череп чекає на твою кулю. Гінці побіжать до дверей твоєї дружини й капітана міської варти, перш ніж я впаду на землю.

Пострілу не було.

— Як? — у розпачі прошепотів Ґілз. — Як ти зміг дізнатися, хто чергуватиме сьогодні? Я заплатив шалені гроші, щоб отримати план чергувань. Ти не міг перебити мою ціну.

— Скажімо так, моя валюта цінніша за твою.

— Гроші — це гроші.

— Я торгую інформацією, Ґілзе, повідомляю про те, що роблять люди, коли думають, що їх ніхто не бачить. Ганьба цінніша за будь-які гроші.

Інеж бачила, що його поведінка розрахована на те, щоб справити враження, зберегти трохи часу для неї, допомогти в її пересуванні хвилястим ґонтом.

— Переймаєшся за іншого вартового? Старого доброго Берта Ван Даля? — запитав Каз. — Може, він просто зараз стоїть там і роздумує, що робити. Убити мене? Убити Гол ста? А може, мої руки дотяглися й до нього й він збирається зробити дірку у твоїх грудях, Ґілзе? — Він нахилився, наче повідомляючи Ґілзові секрет. — Чому б не віддати йому наказ і не дізнатися просто зараз?

Ґілз хапав ротом повітря, наче короп, викинутий на берег, а потім прогарчав:

— Ван Даль!

Щойно той розтулив рота, щоб відгукнутися, Інеж прослизнула йому за спину й притиснула ножа до горла. Вона ледве встигла помітити його тінь і з’їхати до неї черепицею. Каз полюбляє робити все в останню мить.

— Ш-ш-ш, — прошепотіла дівчина Ван Далю на вухо й легенько штрикнула його в бік, щоб він відчув своєю ниркою лезо її другого кинджала.

— Прошу, — залепетав той, — я…

— Я люблю, коли чоловіки благають мене, — сказала Інеж, — але зараз це не на часі.

Вона бачила, як унизу в паніці здіймалися й опускалися Ґілзові груди.

— Ван Далю! — гукнув він знову. Його обличчя скривилося від люті. — Завжди на крок попереду, чи не так?

— Якщо йдеться про тебе, Ґілзе, я б сказав, що відірвався ще на старті.

Але той лише посміхнувся — слабенька посмішка, щільна та вдоволена.

«Посмішка переможця», — подумала Інеж, відчувши новий напад страху.

— Забіг іще не завершено. — Ґілз запустив руку до кишені куртки й витяг важкий чорний пістолет.

— Нарешті, — промовив Каз, — Велике Одкровення. Джаспере, можеш урешті припинити уклякати перед Болліґером, як плаксива баба.