Нафта
- Автор: Пазолини Пьер Паоло
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7233-7
- Переводчик: Юлія Вікторівна Григоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нафта». Краткое содержание книги:
«Я розпочав писати книгу, яка буде моєю справою протягом років, може, до кінця життя. Не хочу про неї розповідати…; досить сказати, що це щось штибу «підсумку» всього, що я пізнав, усіх моїх спогадів». Так Пазоліні описав свій останній роман, якому судилося лишитися незавершеним через несподівану й трагічну смерть автора. Роман «Нафта», розпочатий на початку шістдесятих, у часи світової нафтової кризи, робота над яким тривала аж до смерті письменника, у листопаді 1975 року, — це великий уривок того, що мало стати романом-monstruum, обсягом приблизно дві тисячі сторінок. Це відчайдушні розсліди людської природи, вивчення таємниць сексуальності й усе це на тлі розколу розквітлої Італії з її зухвалою економічною політикою та таємними змовами у владі.
Карло — католик, але з огляду на його вдачу, про яку я вже розповів у нарисі про нього, йому не лишалось іншого вибору, як стати католиком лівих поглядів. Усе своє дитинство, починаючи з 1932-го до 1945 року, він провів у провінції Романья, у місті Равенна (рідне місто мого батька). І я не бачу жодної різниці між Равенною початку двадцятого століття й Равенною безпосередньо передвоєнного й повоєнного періодів. Отже, у житті головного героя роману є відтинок часу, який він прожив у світі, що геть тотожний світові, у якому жило попереднє покоління й, насмілюся сказати світові, у якому жили усі попередні покоління. Діти ставилися до батьків достоту так само; домівки були такі самі [жодних телевізорів, холодильників, ніякого марнотратства у споживчих товарах (предметах широкого вжитку), лише окремі кімнати опалюються піччю, а не, наприклад, спальні, де тепло зберігали, користуючись стьобаними ковдрами та грілками для ліжка тощо…], їли те саме; пахощі, які чуєш, йдучи до школи бруківками старанно та нерівно вимощеними у минулому столітті, теж однакові; так само пахла кожна пора року, що приходила одна на зміну іншій, наповнена пахощами землі чи чогось перегорілого, не знаю вже, сказати, чого саме, змішаного з пахощами гліциній навесні; їдкий запах каменю, що не має запаху чи землі під кригою взимку; і школа та сама: гола, бідна, стара; такі самі люди, котрих діти, дивлячись знизу вгору, бачать ніби маленьких, мізерних велетнів, що знають, що то за штука — життя, й це знання переносить їх деінде, у незліченне різноманіття стосунків, незбагненних для маленьких дітей, кожна хвилина життя котрих є настільки добре упорядкованою, а сенс його є таким незмінним.
Навіть влада була такою самою, принаймні до кінця 1944 року, — фашистська. Дрібна буржуазія, яка без жодних меж і виправдань свого нечистого сумління, що виявила свої найбридкіші якості, які все-таки сплутали з хорошими. У той час, як рівночасно з усім цим якостям, що ми століттями, а може, й тисячоліттями звикли вважати добрими, у народі не вмерло; у народі, не сплюндрованому ані селянською революцією, ані першою індустріалізацією, а отже, вірному собі самому.
Карло, виходець з маєтної родини, прожив цей відрізок життя саме так, як міг прожити його мій батько, чи просто його власний батько (котрий був шляхетним землевласником, що жив на ренту від земельних угідь та нерухомості, на ренту, яка була приречена неухильно скорочуватися). Отож католицька віра, якої дотримувався Карло, була звичкою, тісно пов’язаною з його дитинством і тогочасним світом.
А тому можна зробити висновокb[20], що його моральна чесність, невинне прагнення не опиратися своєму роздвоєнню, справжньому, необхідному, історичному, може бути одним з позитивних виявів, яких може набувати така негативна складова єства, як лицемірство: саме так, старе-добре католицьке, протиреформістське католицьке лицемірство. Я маю на увазі, що його роздвоєння могло розвинутися класичним чином (і класовим), як про це добре відомо, — з механізму збереження, а потім збігтися, зі «справжнім, необхідним, історичним» роздвоєнням, про яке вже йшлося. Перше роздвоєння направляло б католицьке лицемірство, й воно б настало поза контролем свідомості. А друге — чесність старого світу (за збігом, теж католицького) настало б воно не лише під контролем свідомості, але й з її на те волі.
Річ у тім, що Карло не один, їх двоє.
Нотатка 5
БОЖЕВІЛЛЯ З ПЕРЕДМОВАМИ ТРИВАЄ
ПЕРШИЙ КАРЛО
˃ Карло народився в Турині 6 березня 1932 року. Вчився у молодшій та середній школі міста Равенна; згодом вчився на інженера у Болонському університеті, який закінчив у 1956-му. У школі він завжди був молодчиною, одним з провідних учнів у класі; але він був відмінником геть з усіх предметів, тож вочевидь у його розумі було щось, що видавалося механічним пристроєм, що добре виконував свою роботу. Він був схожий на свою матір, котра, по смерті батька, як то кажуть, стала до керма родини й не лише забезпечила гідне матеріальне становище, а й навіть покращила його. Інші його брати, котрі були молодші за нього, під його опікою (закритою у собі, наче мушля) пішли по Карлових стопах. Випустившись з вишу, Карло, огледівшись навсібіч (адже до того часу його світ був лише одним), дійшов висновку, що він має добрі переконання: і про свій «екзистенціальний» католицизм, і про своє просвітництво, й про свій дещо тривожно-помірний смуток, про свій першорядний прагматизм, який дозволяв прийняти інтеграцію (тоді це ще так не називалося) задля того, щоб досягти результатів, які йдуть за межі інтересів класу, до якого він інтегрувався, стаючи частиною єдності, котра є людським благом. ˂
20
b дійти висновку.