Таємна зброя

— Це ви їх будете глядіти? — спитала. Голос вона мала трохи пискливий, але була дуже гарною, тут не заперечиш.

— Я◦мадам Франсіне, до ваших послуг, — сказала я, вітаючись.

— Фідо дуже делікатний. Візьміть його. Так, на руки. Він вас не забруднить, я сама купаю його щоранку. Я◦вже казала, що він дуже делікатний. Не дозволяйте йому плутатися з тими. Часто давайте йому пити.

Собача спокійно сиділо в мене на колінах, та мені однаково було трохи бридко. Велетенський датський дог, увесь в чорних плямах, підійшов і став його обнюхувати, як це заведено у псів, і панночка Люсьєнн верескнула і дала йому копняка. Пан Родолос так і стояв у дверях, було видно, що він до цього звик.

— От бачите, от бачите, — кричала панночка Люсьєнн. — Я◦не хочу, щоб таке траплялося, і ви не повинні цього дозволяти. Мама ж вам пояснила? Ви не підете звідси, доки не закінчиться party. А◦коли Фідо почується зле і стане плакати, постукайте у двері, щоб цей мене сповістив.

Вона пішла, не глянувши на мене, та спершу знову взяла пекінеса на руки і цілувала, доки він не почав скавуліти. Мсьє Родолос залишився іще на хвильку.

— Собаки не є злі, мадам Франсіне, — сказав він. — У кожному разі, якщо буде якась проблема, постукайте у двері і я прийду. Не хвилюйтесь, — додав він, наче це спало йому на думку в останню мить, і вийшов, обережно зачинивши за собою двері. Цікаво, чи ззовні він не замкнув їх на засув, та я переборола спокусу піти подивитися, бо, гадаю, тоді почувалася би значно гірше.

Насправді глядіти псів було неважко. Вони не гризлися, і те, що мадам Розе сказала про Манюню, не було правдою, принаймні ще не почалося. Природно, що заледве двері зачинилися, я відпустила гидкого пекінеса і дала йому спокійно вовтузитися з іншими. Він був найприкріший, увесь час задирався, та вони нічого йому не робили і навіть запрошували до гри. Час від часу вони хлебтали воду чи їли смаковите м’ясо із мисок. Вибачайте на слові, але я чулася майже голодною, коли бачила таке чудове м’ясо в мисках.