У чиїх руках був ніж

Брант мовчки оцінював його. Він справляв враження людини досвідченої і такої, що вміє викликати довіру до себе. Якщо це не тільки зовнішнє враження, а він справді такий, то Поульсен, певне, не раз опинявся в незручному становищі.

— Що собою являла Елла Гансен? — запитав він, коли потік Ларсенового красномовства на мить спинився.

— Вона була добра працівниця й далеко не дурна, проте… — Ларсен уперше завагався. — Про мертвих не годиться говорити погане, але в цьому випадку слід. Вона була чудова медсестра, поки Яльтесен тримав її в шорах. Та не встигли його спустити в могилу, як вона почала домагатися, щоб у нас створили лікарняну раду і всі ті модні витребеньки. Звісно, молоді підтримали її. Еллу обрали до лікарняної ради, і я ладен поручитися, що їй тільки цього й треба було. — Він сердито крутнув головою.

— У Поульсена з нею були якісь непорозуміння?

Ларсен здвигнув плечима.

— З самого початку було одне… Вона хотіла показати новому шефові, хто тут порядкує. Але потім вони сталії добрими приятелями. Кажуть, що…

Він замовк з такою міною, наче жалкував, що в нього вихопилися ці слова.

— Що кажуть? — перепитав Брант, намагаючись піймати його погляд.

— Багато всього кажуть. Завжди ходять різні плітки, як щодня товчешся разом. Може, ще пива?

Брант похита. з головою.

— Коли би плес почали, докторе Лорсспе, то, будь ласка, кінчайте. То що кажуть?

Чи б нього на губах не майнула вдоволена посмішка?

— Ку, хіба важко уявити, що саме? Кажуть, що Поульсен цінував Еллу більше за інших медсестер, навіть за дружину. Авжеж, якщо бути щирим, то Доріт Поульсен не вельми принадна жінка. Такі ходять чутки. Я їх ніколи не слухаю, в одне вухо влетить, а з другого вилетить.

Брант вирішив змінити тему.

— А вам із ким як працювалося? Добре? Ларсен на мить задумався.

— Певна річ, у нас різні погляди, люди ж не однакові, і ми з Поульсеном також. У нас різниця у кваліфікації, в освіті… і, звичайно, у віці. Та коли зважити на все це, то нам працювалося непогано. Мені його бракуватиме.

Брант вражено глянув на нього.

— Що ви маєте на угазі? Би не вірите, що він повернеться? Вважаєте, що вбивцею був Поульсен? Так я маю вас розуміти?

Ларсен уперше на мить розгубився, але відразу опанував себе.

— Ні, я цього не думгя… мені тільки здалося… ну, поліція ж ув'язнила його, то я й вирішив, що була підстава. Звичайно, це в мене вихопилося несамохіть… Вибачте г. зені, папо слідчий. Ви мене дуже збентежили, але мені так здалося… і я собі уявив… Поульсен був перевтомлений, знервований, часом просто дратузався. — Ларсен нахилився до Бранта. Голос у нього був низький, скрадливий. — Я сказав Дурницю. Забудьте про це. Я справді шкодую, що ляпнув таке. Але бачите, я думав, що коли його затримали… от і розгулялась уява. Він, безперечно, приємна людина, викликає до себе довіру, в ньому є щось поважне, солідне.

— Ми не знаємо нічого напевне, — холодно мовив Брант. — Тому й збираємо всі свідчення.

Він підвівся й попрощався. Ларсен сказав, що він завжди буде до його послуг. Жінка в приймальні пообіцяла викликати таксі. Була вже майже п'ята година. Вітер подужчав і став просто крижаний. Із темних хмар ось-ось мав сипнути сніг. Позад Бранта хряснули двері. Це Ліса Томе єн зібралася додому.

— Вже кінець роботи? — запитав Брант. — Я чекаю на таксі. Може, підкинути вас додому?

Вона почервоніла й нічого не відповіла, але стала поряд із ним, а коли прибула машина, сіла на заднє сидіння.

— Він щось сказав? — тихо запитала вона.

Мабуть, вона навмисне чекала на нього, хотіла довідатися, що сказав Ларсен.

— Нічого особливого. Хіба він щось знає? — відповів Брант. — Він певен, що Еллу Гансен убив Поульсен, — за хвилю додав він.

Ліса Томсен сиділа в самому кутку, відсунувшись якнайдалі від Бранта. Обурено пирхнувши, вона сказала;

— Я так і думала.

Шкода, що вона так мазюкається. Пудра не приховує її рум'янців, тільки надає їй вульгарного вигляду. Але треба надягати якусь маску, коли виходиш на люди. Зрідка та маска спадає під натиском роздратування й люті. І що тоді видно? Часом нічого, але часом таку пристрасть, ненависть, заздрощі, яких годі було й сподіватися під нею.

— Поки не знаєш Ларсена, то здається, що він дуже добрий. А він ставився до Ельмо просто гидотно. Він волів би іншого начальника, такого, якого б знав наперед. А чого він вважає вбивцею Ельмо?

— Сказав, начебто ходять чутки, що Елла була його коханкою.

Обличчя Ліси затуляла тінь, Брант швидше відчув, ніж побачив, як воно почервоніло.

— Який жах! Таких чуток взагалі не було. Ельмо не з тих!

Ліса Томсен була розлючена, тож кожної миті в неї могло вихопитися таке, чого вона не хотіла казати.

— Може, в Елли Гансен був хтось інший? Таксі зупинилося. Вони вийшли.

— Я чула, що були, але сама про це нічого не знаю, — промурмотіла вона. — Вам треба запитати в тієї доглядачки, що вас приводила. В Оси Люнд. Вони з Еллою були сусідки і близькі приятельки. Можуть знайтися й такі, що знають її по «Зеленому Оленю». Кажуть, що Елла ходила туди кожної п'ятниці. В неї було багато знайомих поза лікарнею. Немає ніяких підстав шукати винного неодмінно серед працівників лікарні.