Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

Нойгамер

Їзда через Німеччину нічого надзвичайного собою не представляла. Ми їхали ешельоном «ґітерваґенів»,[30] співали, а по дорозі німецьке населення махало до нас руками, мовляв — наші їдуть. Подорож пройшла без інцидентів, хиба зустріч з одним молоденьким українцем-«остарбайтером», що на якійсь станції, заінтересувавшись мовою, підійшов до ешельону. Відразу нав'язалася жива дискусія, до якої вмішався і командир дивізіону, С. Кюстер, що прекрасно говорив по-російськи. Хлопчина жалувався на тяжку працю та життєві умовини. Йому співчували всі, а далі почали давати хліб, папіроси і т.д. Командир теж ставився до хлопчини прихильно, натомість тоді свіжопризначений ад'ютант, уштуф. Еміхен, зачав голосно звертати увагу — мовляв, «вас іст ден льос, іх дахте, ір зайд Ґаліцієр, ві комт ес, дас ір міт дем русішен большевістен зо цузаменгельт»?[31] Заскочення від цих слів було таке велике, що ніхто не здобувся на відповідь. Бо хоч і з відповіданням у війську взагалі не дуже то просто, галицькі «фрехе шнауцен»[32] були добре знані. Це тому, що наш брат не дуже любив критися зі своєю думкою і, в міру можливости, висловлював її голосно. Виходячи з вищесказаного, згадаю коротко про всіх німців, що тоді вже були в дивізіоні, частинно, для загальної характеристики середовища, а частинно тому, що це були назагал постаті, що, під іншим ім'ям, були в кожній частині дивізії. Та вже відразу мушу почати саме від виїмку з-під цього правила, бо наш командир, згадуваний капітан Кюстер, був ориґіналом, що другого такого мабуть не було ніде. І так, військову кар'єру розпочав наш командир ще в роки першої світової війни — царській ґвардії, де мав степень поручника. Сам уроджений в останніх роках минулого сторіччя у Петербурзі, по походженні без сумніву балтійський барон (сам титулу барона не вживав, хоч до брата Олександра, професора університету, здається у Гайдельберґу, писав завжди проф. д-р Фрайгер Алєкс Кюстер, як теж до своєї сестри Ольги в Катовицях). Говорив дуже плавно, без найменшого акценту, по-російськи і не укривав, що сам є по матері півросіянином. Навпаки, по-німецьки говорив з деякими познаками слов'янської вимови, ґотикою писати не вмів, а в письмі взагалі, будучи прекрасним стилістом, робив (хоч рідко й незначні), ортографічні похибки. По війні багато подорожував, був у Китаї і Швеції. Спеціяльно його зв'язки з Швецією були дуже живі й сам він плавно говорив по-шведськи, ба щобільше, — його жінка, з дому графиня Гамільтон, була шведка, говорила по-німецьки, як чужинка, а з ним — лиш по-шведськи. Під час війни вона часто бувала в Швеції, і про ті її поїздки до Швеції кружляли по дивізіоні, головно, серед німецького персоналу, цілі леґенди. Звідти напр. мав Кюстер завжди правдиву каву, яку, по його власних словах, вижебрував у нього командир дивізії, Фрайтаґ, що позволяло Кюстерові зробитися «сірою еміненцією» в дивізії. Однак, думаю, що його всемогучість мала ще й інші джерела, бо він мав колосальні зв'язки в міністерствах, сам працював щось 12 літ з ранґи поручника в мін. авіяції, а в есесівському Фюрунґсгауптамті[33] мав впливи, зовнішнім виразом яких була дружна кореспонденція з багатьма міродайними старшинами. Оця Кюстерова, з одної сторони «ненімецькість», а з другої — всемогучість, довела до цього, що його постать усе була овіяна серпанком таємничости та двозначности. Під Бродами він пропав безслідно.