Камінний господар

Д о н Ж у а н

Анно!

Я досi вас не знав. Ви мов не жiнка, i чари вашi бiльшi вiд жiночих!

А н н а

(приступає до дон Жуана з плащем)

Примiряйте сього плаща.

Д о н Ж у а н

(хоче взяти, але спиняється)

Нi, Анно, менi ввижається на ньому кров!

А н н а

Се плащ новий, ще й разу не надiтий.

А хоч би й так? Хоч би i кров була?

З якого часу боїтесь ви кровi?

Д о н Ж у а н

Се правда, що менi її боятись?

Чому менi не взять сього плаща?

Адже я цiлий спадок забираю.

Вже ж я господар буду сьому дому!

А н н а

О, як ви се сказали по-новому!

Я прагну швидше вас таким побачить, яким ви стати маєте навiк!

(Подає плаща, дон Жуан бере його на себе, Анна дає йому меча, командорську патерицю i шолом з бiлими перами, знявши з стiни).

Яка величнiсть! Гляньте у свiчадо!

Дон Жуан пiдходить до свiчада i раптом скрикує.

А н н а

Чого ви?

Д о н Ж у а н

Вiн!.. його обличчя!

(Випускає меч i патерицю i затуляє очi руками).

А н н а

Сором!

Що вам привидiлось? Погляньте ще.

Не можна так уявi попускати.

Д о н Ж у а н

(зо страхом одкриває обличчя. Глянув. Здавленим вiд несвiтського жаху голосом).

Де я? мене нема… се вiн… камiнний!

(Точиться од свiчада вбiк до стiни i притуляється до неї плечима, тремтячи всiм тiлом).

Тим часом iз свiчада вирiзняється постать командора, така, як на пам'ятнику, тiльки без меча й патерицi, виступає з рами, iде важкою камiнною ходою просто до дон Жуана. Анна кидається межи дон Жуаном i командором. Командор лiвицею становить донну Анну на колiна, а правицю кладе на серце дон Жуановi. Дон Жуан застигає, поражений смертельним остовпiнням. Донна Анна скрикує i падає низьма додолу до нiг командоровi.