Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)
- Автор: Ріпецький Степан
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)». Краткое содержание книги:
Окремо описується діяльність стрільців в Наддніпрянській Україні, їх участь в українській революції.
Поставлена стрілецьким рухом мета була ясна: наша безпосередня мета – власна держава; щоб створити державу – мусимо бути готові до бою. Сьогодні до зброї – завтра у похід!
Як бачимо із повищого – клич самостійної української держави став уже з кінцем 1912 р. актуальною програмою нового стрілецького руху та був поширюваний словом і друком серед мас молоді і всього громадянства. 3 хвилею заснування в березні 1913 р. першого статутового стрілецького товариства – стрілецький самостійницький рух пішов уже широко в народні маси. Для того треба ствердити, що постанови студентського конгресу, що відбувся У Львові в липні 1913 р., а яким приписується надто велике значення в розвитку української політичної думки, мали тільки пропагандивний, протиросійський характер. Не декляруючи постуляту української держави, а проголошуючи тільки клич сепаратизму від Росії – резолюції цього конгресу були засадничо кроком назад у порівнянні із державницькими позиціями «Відгуків» та цілого тодішнього стрілецького руху.
Реальна підготова, організація і вишкіл власної збройної сили – стає програмою дня для творців стрілецького руху та перших його учасників. Старання Українського Січового Союзу, студентського стрілецького комітету та інших організацій і осіб про оснування легального стрілецького товариства та затвердження його владою – натрапили на поважні перешкоди збоку австро-польської адміністраційної влади, яка із певних дрібних формальних причин відкинула внесені на затвердження статути стрілецького товариства. Робилось це внаслідок ворожого наставлення польських кіл до української справи взагалі, а до стрілецьких організацій зокрема. Польські верховоди Галичини, що спинювали в минулому нормальний розвиток українського національного життя, постановили за всяку ціну не допустити до створення українських мілітарних організацій. Це був перший ворожий виступ польських урядових чинників проти стрілецького руху. В майбутньому продовжувалась ця ворожа для стрілецького руху робота у різний спосіб аж до розпаду Австрії, а головно під час війни у відношенні до формації УСС. Численні польські стрілецькі товариства основувались та розвивались уже від кількох літ без найменших перешкод, навпаки – їх підтримувала австрійська цивільна і військова влада, – а ми вже з самого початку мусіли поборювати великі труднощі формального характеру, щоб у конституційній державі, на основі забезпеченої рівности громадян та їх прав – виборювати собі права, якими уже довго користувались громадяни, що належали до упривілейованої в Австрії польської нації.
І тільки завдяки ініціятиві і заходам голови Укр. Січового Союзу д-ра К.Трильовського, який переклав дослівно статути польських стрілецьких товариств та предложив їх на затвердження намісникові Бобжинському, цей останній остаточно був змушений погодитись на затвердження товариства «Січові Стрільці» у Львові. Але все таки внаслідок відкинення попередніх статутів, організація легального стрілецького руху поважно опізнилась.
На день 18 березня 1913 року – скликав д-р К.Трильовський основуючі загальні збори першого українського стрілецького товариства «Січові Стрільці» у Львові.
На голову цього Т-ва – вибрано д-ра Володимира Старосольського. Заступником голови став Дмитро Катамай, голова Стрілецької Секції Українського Січового Союзу та пізніший старшина УСС. Після об'єднання з цим товариством студентської стрілецької організації, заступником голови був І.Чмола.
З моментом заснування Товариства «Січові Стрільці» військова підготова вийшла із таємних гуртків молоді на широке поле публічної праці, під кермою відповідального проводу. Після заснування першої організації УСС, почався в цілому краю живий стрілецький рух. У Львові та на провінції творились нові стрілецькі товариства. Організаційний, ідейний та фаховий провід над УСС перебрала Стрілецька Секція Січового Союзу.
У Львові засновується 25 січня 1914 р. друге стрілецьке товариство, якого головою став Роман Дашкевич, пізніший командант артилерії та полковник Київських СС. Це товаристно звалося «Січові Стрільці ІІ» і було найкраще зорганізоване і вишколене в цілому краю. Воно влаштовувало перші військові вправи в околицях Львова та зорганізувало ряд військових курсів. Мало воно понад 300 членів, між ними окрему жіночу чоту, якою проводила Олена Степанівна. Із власних фондів закуплено кріси для членів товариства. В ньому вишколилась низка пізніших старшин і підстарших УСС, як Микола Никорак, Тадей Ковалик, Іван Тучапський, Гандзя Дмитерко, Павлина Михайлишин і інші.
Найкращим стрілецьким товариством на провінції – були Січові Стрільці в Бориславі, що гуртували українське робітництво та були осередком стрілецького руху довкола Борислава.
Тут також придбали власним коштом кріси та проваджено інтенсивну військову муштру. Головою був інж. Филип Левицький. Із стрілецьких старшин Бориславщини вийшло багато відомих пізніше старшин УСС і СС, між іншими: Гриць Коссак, командант УСС, Клим Гутковський, Лев Лепкий, Михайло Турок, Трифон Янів.[31]
До війни було в Галичині 96 товариств «Січові Стрільці».
При Соколі-Батьку у Львові зорганізовано восени 1913 р. Стрілецький Курінь під командою Семена Горука, а пізніше Д-ра Степана Шухевича, обох пізніших курінних командантів УСС. В органі Сокола – «Вісті з Запорожжя» поміщено правильник для цього куреня та багато статтей і інструкцій для військового вишколу. Із сокільських стрільців у Львові і в інших містах – вийшли такі пізніші старшини УСС: Федь Черник, Іван Іванець, Олекса Перфецький, Антін Зелений, Володимир Сроковський, Іван Коссак, Ілько Цьокан, Остап Вахнянин і інші.
Паралельно із стрілецьким рухом організувалась середньошкільна молодь у пластових товариствах. Побіч нормального пластового уладу існував у Львові і на провінції цілий ряд т. зв. самостійних Пластів, які не провадили своєї праці за програмою типового пластового уладу. Були це чисто стрілецькі організації та працювали за пляном військового вишколу. Їх члени носили стрілецькі однострої (на зразок львівських СС ІІ) та мали фахових військових інструкторів із складу стрілецьких організацій.
Деякі з тих пластових організацій вели зразковий військовий вишкіл та виховали багато видатних старшин і підстаршин для УСС в 1914 р. Для прикладу згадаю тільки стрілецький Пласт у Самборі, що мав до війни коло 120 пластунів. Своїм органом цей Пласт вважав місячник «Відгуки» у Львові. До нього належали учні двох місцевих гімназій та учительської семінарії. Військове навчання провадив в ньому старший десятник 77 полку піхоти, Володимир Коберський, що був містоголовою товариства «Січові Стрільці» в Самборі.[32] Із цього самбірського Пласту вийшли м. ін. такі відомі старшини і підстаршини УСС: Лев Коберський, Степан Пеленський, Дмитро Кравс, Остап Коберський, Осип Даньківський, Михайло Савчин, Степан Терлецький, Іван Гада, Іван Ступницький, Микола Павлів, Володимир Білинський, Матвій Яворський, Андрій Партика, Степан Олійник, Іван Кульчицький, Іван Беч, Володимир Сивохоп і багато інших. Майже усі вони – або полягли, або були ранені в боях.
Подібного характеру пластові організації існували також у Львові і інших містах Галичини. Зокрема львівський Пласт видав м. інш. також двох визначних старшин УСС: Осипа Яримовича і Северина Яремкевича, що згинули геройською смертю в боях УСС на Поділлі в 1915, згл. 1916 р.
Поза статутовими стрілецькими товариствами – існували і вели живу роботу численні т. зв. стрілецькі секції при руханкових товариствах Січах і Соколах та відбували спільні вправи зі стрілецькими товариствами.
Стрілецький рух від самого початку свойого існування гартував свою моральну силу в поборюванні перешкод, які ставали на шляху його праці. Ми згадували уже про труднощі, що їх ставила польська повітова і крайова адміністрація щодо затвердження статутів і дозволу на оснування стрілецьких організацій. Змушені вкінці затвердити статути – польські старости і намісники хотіли в інший спосіб спинити роботу стрілецьких товариств. Вони постановили не допустити до того, щоб австрійська військова влада видала українським стрілецьким товариствам кріси системи Манліхера для вправ у стрілянні та взагалі для військового навчання. А на основі міністерського розпорядку кожне стрілецьке товариство мало право домагатись від військової влади одного кріса до військового навчання на кожних 10 членів. Польські стрілецькі товариства масово користали із цього права, і ми бачили вправи цілих батальйонів польських стрільців, – озброєних австрійськими крісами. Багато подань українських стрілецьких товариств на видачу зброї для військових вправ, військова влада, на основі неприхильних інформацій польських старостів – відкинула.
31
[30] Англійський журналіст Kaseur, що вліті 1914 р. відвідав Галичину, обсервуючи там українське життя, у лондонськім журналі «Тhe Varsity – Тhe Isis» з грудня 1914 р., у статті п. з. «Галичина в р.1914» з ентузіязмом описує Шевченкове свято у Львові в червні того ж року. В уступі VІІ змальовує автор Дрогобиччину та так, м. інш., пише про Борислав: «Перед домівкою української читальні, прибраної в синьо-жовті прапори, привітали гостей між іншими також українські стрільці, що виглядали дуже моторно і по-англійськи, у своїх кгакі уніформах».
32
[31] Крім Пласту існувало в Самборі й добре розвивалось статутове товариство «Січові Стрільці», якого головою був д-р Володимир Гуркевич, а членами його Управи були пізніші старшини УСС Степан Ріпецький і Петро Савдик. «Січові Стрільці» в Самборі старалися про одержання крісів до вправ від військової влади. Внаслідок негативної опінії повітового старости, поляка, відмовлено цьому проханню таким письмом: «Ц. к. Староство в Самборі, ч. 33296/9. Самбір, дня 8 липня 1914. До Честного Товариства «Січові Стрільці» в Самборі. Ц. к. Коменда оборони краєвої в Перемишли письмом з 23/6 1914. М. А. Ч. 3352 наказала повідомити Честне Товариство на їх через адвоката краєвого пана Володимира Гуркевича, що внесену просьбу з 21/12 1913 о уділенє бороні до целів муштри, просьби сеї не може тепер увзгляднити. Ц. к. Старoста – підпис нечиткий». Оригінал цього письма находиться в нашім архіві. Це знаменитий документ ворожого відношення австро-польської адміністрації до українського стрілецького руху. Після семи місяців полагоджування просьби, самбірське товариство «СС» не змогло добитись одержати три кріси! В тім часі польський «Звйонзек Стжелєцкі» в Самборі диспонував більш, чим 100 крісами, які одержав через того ж повітового старосту.