Полковникові ніхто не пише
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Полковникові ніхто не пише». Краткое содержание книги:
Один підвівся, поступаючись йому місцем. У полковника мішалося в голові.
— Дякую, — сказав він. — Я йду тут недалечко.
З майстерні вийшов Альваро й повісив на дріт, натягнений між двома стовпами в коридорі, шматок мокрої бавовняної тканини. Це був кремезний, неповороткий молодик з вогнистими очима. Він теж запросив полковника сісти. Полковник сів, трохи підбадьорений. Обпер табуретку об одвірок і став чекати, поки Альваро залишиться сам, щоб запропонувати йому годинника. Раптом він спостеріг, що лиця навколо нього зробились якісь замкнуті.
— Я не заважаю? — спитав він.
Усі заперечили. Один нахилився до полковника й мовив ледь чутно:
— Лист від Агустіна.
Полковник оглянув порожню вулицю.
— Що він пише?
— Те, що й завжди.
Йому дали підпільну листівку. Полковник сховав її до кишені. Потім якийсь час сидів мовчки, постукуючи пальцями по згортку, коли раптом відчув, що люди звернули на це увагу. Він зніяковів.
— Що це у вас, полковнику?
Він ухилився від проникливого погляду Херманових зелених очей,збрехав:
— Нічого. Несу лагодити годинник до німця.
— Не робіть дурниці, полковнику, — сказав Херман і спробував забрати в нього згорток. — Зачекайте, я сам його полагоджу.
Полковник відмовився. Не сказав нічого, але спохмурнів. Всі почали його умовляти.
— Дайте йому, полковнику. Він знається на механіці.
— Та я не хочу йому голову морочити.
— Ет, яка тут морока, — заперечив Херман і взяв годинника. — Німець здере з вас десять песо й нічого не зробить.
Полковник зайшов до майстерні. Альваро шив на машині. В глибині, під гітарою, що висіла на гвіздку, дівчина пришивала ґудзики. Над гітарою висів напис: «Про політику говорити заборонено». Полковник відчув, як обважніло його тіло. Він сів і поставив ноги на перекладинку табуретки.
— Що за лайно, полковнику! Полковник здригнувся.
— Прошу без лайки, — сказав він.
Альфонсо начепив окуляри на ніс, щоб краще роздивитися полковникове взуття.
— Це через ваші черевики, — пояснив він. — Ви взули черевики казна-які.
— Але можна було б не лаятись, — відказав полковник і показав підошви своїх лакових черевиків. — Цим потворам уже сорок років, але лайку вони чують уперше.
— Готово! — гукнув Херман, і зразу ж задзвонив годинник. Із сусіднього помешкання якась жінка загрюкала в переділку й закричала:
— Покиньте гітару, ще не минув рік від Агустінової смерті.
Всі зареготали.
— Це годинник.
Херман вийшов із згортком.
— Годинник був справний, — сказав він. — Якщо хочете, я проведу вас додому й почеплю його рівно.
Полковник не погодився.
— Скільки я тобі винен?
— Не хвилюйтесь, полковнику, — відповів Херман, приєднуючись до товариства. — В січні заплатить півень.
Полковник скористався з нагоди, якої весь час шукав.
— Я тобі пропоную одну річ, — сказав він.
— Яку?
— Дарую тобі півня, — він подивився на лиця довкола. — Дарую півня всім вам.
Херман глянув на нього збентежено.
— Я вже занадто старий, — провадив полковник, силкуючись надати своєму голосу переконливості. — Це для мене завелика відповідальність. Уже кілька днів мені здається, що півень здихає.
— Не хвилюйтесь, полковнику, — сказав Альфонсо. — В цю пору півні линяють. У нього корінці пір'я запалилися.
— За місяць він буде в формі, — потвердив Херман.
— Однаково я його не хочу, — сказав полковник. Херман пронизав його поглядом.
— Подумайте, полковнику, — наполягав він. — Важливо, щоб саме ви виставили на півнячий бій Агустінового півня.
Полковник подумав.
— Я розумію, — сказав він. — Тому й дотримав його аж досі. — Стиснув зуби, набираючись духу, щоб докінчити: — Зле, що чекати ще аж три місяці.
Херман зрозумів його.
— Якщо тільки в цьому річ, то не турбуйтеся, — відказав він і запропонував поміч. Усі згодились.
Уже вечоріло, коли полковник увійшов до хати зі згортком під пахвою. Дружина була приголомшена.
— Нічого? — запитала вона.