Відьмак

- Мій... меч... Велерад похитав головою.

- Очевидно, тебе цікавить срібний відьмацький меч? Він тут, не бійся. І меч, і скринька. І три тисячі золотих. Так, так, мовчи! То я старий дурень, а ти справді мудрий відьмак. Фолтест уже другий день це торочить.

- Другий день?

- Атож, другий. Нівроку вона тобі розпанахала шию - можна було крізь ту дірку всередину зазирнути. Усі твої нутрощі роздивитись. Один Бог знає, скільки з тебе крові витекло. Щастя, що ми зразу по третіх півнях туди побігли. У Визимі ніхто не спав тої ночі. Не випадало. Добряче ви там галасували! Моя балачка тебе не стомлює?

- А коро... лівна?

- Королівна як королівна. Худа, правда. І недорікувата якась. Рюмсає безперестанку. Під себе сюсяє. Але Фолтест каже, що то минеться. Має надію. А ти як гадаєш, Геральте?

Відьмак заплющив очі.

- Гаразд, я вже йду, - сказав Велерад підводячись. - Відпочивай. Але слухай, Геральте, поки я не пішов, скажи мені - навіщо ти хотів її загризти? Чуєш, Геральте?!..

Відьмак спав.