Пісні далекої Землі [The Songs of Distant Earth - uk]

Оскільки вже не варто було зважати на майбутнє цієї планети, ресурси Землі та багатства, накопичені за всю її історію, можна було з чистою Совістю розтринькувати. З точки зору матеріального забезпечення, всі люди були мільйонерами, незрівнянно заможнішими, ніж могли собі уявити в найсміливіших мріях їхні предки, плоди чиєї праці вони успадкували. Себе вони називали — суперечливо, але не без деякої гордості — Володарями Останніх Днів.

Однак, хоч мільйони прагнули забуття, все ж було досить таких, хто, як завжди було притаманно людям, знаходив задоволення, працюючи заради цілей, здійснення яких вони за життя не побачать. Тривали наукові дослідження з використанням необмежених ресурсів, що були нині в розпорядженні вчених. Якщо фізик потребував для свого експерименту сто тонн золота, це становило проблему — до того ж, нескладну — для служби постачання, а не для бюджету.

Домінуючими були три теми. Перша стосувалась безперервного спостереження за Сонцем — не тому, що лишались бодай якісь сумніви, а щоб передбачити час вибуху з точністю до року, до дня, до години…

Другою був пошук Позаземного Розуму, знехтуваний після багатовікових невдач і відновлений з відчайдушною рішучістю, хоч, як і раніше, без вагомих успіхів. На всі запитання Людини відповіддю Всесвіту був лиш безмовний космічний пил.

І третьою, звичайно, було розсіювання людської раси на найближчих зоряних системах із надією, що вона не загине разом із смертю Сонця.

На початок останнього століття кораблі-розсіювачі з дедалі зростаючою швидкістю та дедалі досконаліші технічно були вже відправлені до понад п’ятдесяти місць призначення. Більшість місій, як і передбачалося, закінчилися невдачею, але десяток, судячи з радіосигналів, що надійшли на Землю, були бодай частково успішні. Ще більші надії покладалися на пізніші й удосконаленіші моделі, хоч вони мали досягти своїх далеких цілей уже тоді, коли Земля давно припинить своє існування. Найостанніші з них, ще тоді не запущені, могли б долати космічний простір з однією двадцятою швидкості світла і, як усе буде гаразд, зможуть висадитись на призначеній планеті через дев’яносто п’ять років.

Лорен добре пам’ятав запуск корабля «Екскалібур» з його, так би мовити, стапелів у точці Лагранжа між Землею та Місяцем. Хоч він тоді ще був п’ятирічним хлопчиком, але усвідомлював, що той запуск був останній такого роду. Але чому саме, коли ця багатовікова програма набула технічної зрілості, її закривали, він тоді за малолітством не розумів. Не міг він здогадатися й про те, як докорінно змінить його власне життя приголомшливе відкриття, що трансформувало всю ситуацію, давши нову надію людству в останні десятиріччя земної історії.

Попри незліченні теоретичні розробки, ніхто ще не міг аргументовано відстояти ідею космічного польоту з людським екіпажем навіть до найближчої зірки. Те, що подібна подорож тривала б із сотню років, не було вирішальною перешкодою: ця проблема знімалася примусовою сплячкою. Макакарезус спала вже з тисячу років у Пастерівській супутниковій клініці і досі виявляла нормальну мозкову активність. Не було ніяких підстав вважати, що людські істоти на таке не здатні, хоча рекорд, встановлений одним пацієнтом, який страждав від особливо згубної форми раку, не досяг і двох століть.