З воєнного нотатника
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Діокор
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «З воєнного нотатника». Краткое содержание книги:
Від ранку ми вже пройшли 35 км. Обід був готовий о 14.00 год., а о 16.00 рихтуємося до дальшого маршу. Над'їжджає з Яблонова самоходом генерал Болтуць, який каже мені, що я підлягатиму командирові 14-го п. п.
Висилаю ровером свого ад'ютанта до командира 14-го п. п. Ним є полковник, професор Вищої воєнної школи. Ще я був у марші, коли повернувся ад'ютант із наказом, щоб мій батальйон затримався на нічний постій у районі останньої залізничної станції перед Яблоново, в 5 км на шляху Бродниця — Яблоново.
Закватеровую батальйон, визначаючи район для сотень і алярмову площу. Штаб батальйону розміщається в палаці двору на перехресті шосе. Телефоном із двору сполучуюсь із 14-м п. п. в Яблонові. О 19.00 год. маю їхати до штабу 14-го п. п. на "одправу". Решта шикується до спання. Мої резервісти зробили вже понад 50 км у недопарованих, старих черевиках, повідпарували і покалічили собі ноги. Я рихтуюся до виїзду на штабову нараду в 14-й п. п., а поміщики — господарі двору, люди дуже гостинні, спішать подати вечерю для моїх старшин. Раптом несподіваний телефон: командир 14-го п. п. відкликує мій приїзд і наказує негайно машерувати до Яблонова з цілим військом.
Люди були так помучені, що, не повечерявши, лягли спати. Я даю наказ до маршу з алярмового плацу. Навіть старшини неохоче виконують наказ, бо серед великої родини поміщика було кілька гарненьких панночок і дам. Із ними вже молоді підпоручики були в найкращих стосунках і обидві сторони сподівалися для себе багато… В тій родині не відчувалося, що зближується війна. Не було передчуття, що зближується буря, не хотілося в це вірити. Одним словом до нас підходили як до війська на маневрах. Мало того, була віра в силу свого війська, яке не допустить "швабув" до маєтку, бо саме побідно йде наперед…
Є година 21.00. Машерувати! Колони з місця розтягаються і робиться вражіння натовпу. Я кричу на комендантів сотень і підстаршин…
Нарешті ми в Яблонові. Мене зустрічає підстаршина 14-го п. п. і доручає пакет: є наказ машерувати до с. Бук-Гуральські для зміни II/63-го п. п. [11]
10 км ми долаємо за три години…
Далі у рукописі пропущені сторінки.
Марш до Бзури і наступМені надзвичай не хотілося їхати до незнаного чужого полку і відбирати командування майорові Лобзі, який є свій у 14 п. п., має прихильників, що до мене поставляться вороже, а можуть навіть застрілити. Пощо мені рватися до командування, коли сучасна ситуація обсерватора війни мені більше підходить?
Я знаю, що командувати батальйоном потраплю добре зорганізованим, бо ним я ще командував у 1917 р. в російській армії, а в українській армії не зле командував піхотним полком у 1918–1919 роках. Тому свій від'їзд відтягав до пізнього вечора. Але треба їхати. Приходжу до командира 67-го полку відмельдуватись. Він каже мені, що є зміна наказу та що я мушу їхати й обняти Оборону Народову "Бродниця" від майора Флешара, який теж усунений наказом генерала Болтуця.
Їду до підполковника Солтиса, який командує полком ОН.
У штабі його немає, бо штаб вже виїхав у невідомім напрямку. Батальйони ОН вже теж десь машерують. Питаю по дорозі, чи спіткані колони і обози то часом не ОН? Навіть докладно не знаю, де я є, бо не маю мапи, але орієнтуюся по зорях.
Бачу, що їде якийсь самоход. Затримую його, щоб поінформуватись. У самоході сидить генерал Болтуць, сам, із шофером. Мельдуюсь у нього, що їду до ОН "Бродниця", але колона в маршу, то прошу генерала сказати, куди полк ОН машерує, щоб я міг замельдувати у командира полку ОН.
Генерал Болтуць каже, що він усунув нервового нездару й лінюха — майора Флешара, а мене визначає, щоб я зробив в ОН "Бродниця" порядок. Полк ОН є в марші до міста Собота над р. Бзурою. Я мушу догнати полк у маршу і з полковником Солтисом порозумітись щодо командування. Солтис вже має писемний наказ у цій справі.
Генерал від'їхав, а я сів на коня, сказавши жовнірові, щоб провадив бричку з моїми речами за мною. Їду до тієї Соботи цілу ніч і над ранком доганяю полк. Минаю колону ОН. Попереду на бричці їде майор Флешар, завинутий у плащі, і спить. Не видно жадного убезпечення спереду й на боки, а від Солтиса довідуюсь, що німці є десь близько, тому він їде самоходом вперед, щоб зорієнтуватися, а колона машерує… за ним (?!).
Підполковник Солтис задержується і жде поки не під'їде бричка з сонним майором Флешаром. Каже його розбудити і кличе до себе. Показує йому папір, що я є командиром, а його усувається і він має замельдуватись у штабі 4-ї ДП. Так я дня 11 вересня рано обняв батальйон ОН "Бродниця". Підполковник Солтис інформує мене, що німці за р. Бзурою. 14-й п. п. вже наступає і що ОН теж хутко піде в бій. Полк ОН підлягає командирові 14-го п. п.