Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Маючи тепер запас коріння, зерна та води, я покинув гостинних негрів і протягом ще одинадцяти днів плив у тому самому напрямі, не наближаючись до берега поки миль за дванадцять-п'ятнадцять спереду не побачив вузької смуги землі, що виступала далеко в море Море було тихе, я держався далеко від берега, щоб до братися до мису. Нарешті, обминаючи його, я виразне побачив миль за шість від берега з боку моря другу смугу землі і майже з цілковитою певністю вирішив, що перша смуга був Зелений Мис, а друга — острови Зеленого Мису. Але до нк було дуже далеко, і я не знав, що робити, бо розумів, що, коли мене настигне свіжий вітер, я, мабуть, не допливу ні до Мису, ні до островів.

Замислившись над цим питанням, я зійшов у каюту й сів. Коло стерна тим часом залишався Ксурі. Раптом він скрикнув: «Хазяїне, хазяїне! Корабель! Паруси!» Дурний хлопець до смерті перелякався, уявивши собі, що це, певне, один із кораблів нашого господаря, посланий наздогнати нас. Та я знав, що ми втекли далеко від них і що з цього боку небезпека нам не загрожує. Вибігши з каюти, я відразу ж не тільки побачив корабель, але й розібрав, що це було португальське судно, яке, мабуть, прямувало до берегів Гвінеї за неграми. Однак, придивившись уважніше та переконавшись, що судно йде в іншому напрямі й не збирається наближатись до берега, я поставив паруси й повернув у відкрите море, вирішивши зробити все, аби тільки знестися з ним.

На жаль, я скоро побачив, що навіть під усіма парусами не встигну підійти до нього і він промине нас раніше, ніж я спроможусь просигналізувати йому. Проте я розгорнув усі паруси й почав був уже втрачати надію наздогнати корабель, коли, побачивши мене, здається, в підзорну трубу, там подумали, що це європейський човен з якогось розбитого судна, і згорнули частину парусів, щоб дати мені змогу наблизитись. Це підбадьорило мене, і, маючи на баркасі прапор нашого колишнього господаря, я почав махати ним на знак нещастя і вистрелив із рушниці. Мені сказали потім, що бачили тільки дим від пострілу, але самого пострілу не чули. Корабель ліг у дрейф і чекав на мене. Приблизно за три години я причалив до нього.

Мене спитали, хто я, португальською, іспанською та французькою мовами, але я не розумів жодної з них. Нарешті зо мною заговорив шотландський матрос. Я відповів йому, що я англієць і втік із рабства від салеських маврів. Тоді мене запросили на корабель і дуже ласкаво прийняли там з усім моїм добром.

Кожний зрозуміє, як я невимовно зрадів, бо вважав, що визволився з мого злиденного й майже безнадійного становища. Я відразу ж запропонував капітанові все своє добро в нагороду за моє визволення, але він великодушно відмовився, сказавши, що нічого не візьме і віддасть мені все в цілості, коли ми припливемо в Бразилію.