Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Передмова совича

Панове художники, шановні панове видавці, пане поет! Мушу зробити вам кілька зауважень щодо вашого першого видання. Хіба ж це можливо! У такій величезній книзі, в такому слоні, якого вісімнадцятеро вас намагались виштовхнути[6] на стежку слави, не знайшли ви й найменшої місцини для Мінервиного птаха[7], для мудрого совича, розважливого совича! По Німеччині і по оцій Фландрії[8], яку ви так уже любите, я завжди мандрую на плечі в Уленшпігеля, котрий, до речі, і прозваний так тому, що ім’я його означає сович і дзеркало, мудрість і комедія, Uyl en spiegel. Жителі Дамме[9], де він, кажуть, народився, мають звичку вимовляти «u» замість «uy». Але це їхня справа.

А ви вигадали іншу версію. Ulen (замість Ulieden) Spiegel — ваше дзеркало, панство і кріпаки, владарі і підвладні, дзеркало вашої глупоти, безглуздь і злочинів цілої епохи. Це дотепно, але необачно. Ніколи не слід поривати з традицією.

Ви, можливо, дивною вважаєте саму думку символізувати мудрість у вигляді птаха, похмурого й бридкого, на ваш погляд, педанта в окулярах, ярмаркового комедіанта, любителя темряви, що нишком, як сама смерть, налітає і вбиває раніше, ніж його почують. І однак ви на мене схожі, облудні добродійники, хоч і смієтеся з мене. І в вас була ніч, коли кров текла річками під ударами вбивць, що підкрадались до жертви на повстяних підошвах, щоб не чутно було їхньої ходи. Чи не було у вашій історії ранків, коли тьмяний досвіток блідим промінням осявав вулиці, завалені трупами чоловіків, жінок, дітей? Чим живиться ваша політика з того часу, як ви пануєте над світом? Різаниною і вбивством.

Хай я, сович, гидкий птах, але ж я вбиваю для того, щоб їсти, щоб годувати своїх дітей, а не вбиваю для того, щоб убивати. Коли ви дорікаєте мені за те, що я іноді знищую ціле гніздечко з пташенятами, то чи не можу я дорікнути і вам, що ви нищите всяке живе створіння на світі? Ви понаписували безліч книг, де зворушливо описуєте, як легко літають птахи, як любляться, які вони гарні, як майстерно в’ють свої гніздечка, як дбають вони за своїх діток, а далі говорите, під яким соусом вони найсмачніші, в якому місяці з них можна приготувати найжирнішу печеню. Я не пишу книг, борони мене боже від цього, бо інакше написав би про те, що, коли вам не вдається з’їсти пташенят, ви згризаєте гніздо, аби лиш зубам була робота.