Ранковий прибиральник

— Якщо це правда, то навiщо розповiдати про нього першому зустрiчному? — здивувавсь я.

— Ви до цього зовсiм байдужi, а ще — чужинець, — споквола мовив Ед, акуратно вибиваючи залишки попелу з люльки в целофановий пакетик. — Ви — не такий, як усi. Менi б хотiлося довiдатися про вас бiльше, нiж теревенять у мiстi.

Я сумно оглянув наше «застiлля»: пиво, чiпси, стружка зi спрута. I менi враз нестерпно захотiлося, щоб тут, як на скатертинi-самобранцi, з’явилася печена на вугiллi картопля, срiблястий, лискучий вiд жиру оселедчик, пучки свiжої цибулi, петрушки, кропу, рожево-молочний кусень молодого сала iз золотавою нiжною шкiрочкою, малюсiнькi огiрочки й пузатi лiловi помiдори «бичаче серце», кiльця домашньої ковбаски, густо начиненi зернятками гiрчицi й, нарештi, спiтнiла (бо з морозильника) пляшка «перваку», яка би плакала крижаними сльозами. Отодi, подумав я, наша розмова велася б зовсiм iнакше. Тому що я бачу — ти гарний хлопець i так само знемагаєш вiд туги за минулим чи нездiйсненним.

— Знаєш, Еде, — в мене навiть голос змiнився, i я не помiтив, як перейшов на «ти». — Я б iз задоволенням побалакав з тобою про те-се. Але все це, — я роззирнувся довкiл, — не дуже надихає. Якщо хочеш, зустрiнемося наступного вихiдного, спозаранку. Майнемо на який-небудь острiв, а застiлля беру на себе я.

Отут менi спало на думку: два чоловiки на безлюдному островi — це виглядало б доволi дивно. Зрештою, я мiг узяти iз собою Марiю (все одно не повiрить, що я проводжу вихiдний iз товаришем) i кого-небудь для Еджiдiо. Я чомусь був упевнений, що його «плейбойська» зовнiшнiсть призначена тiльки для риб, — аж надто неприкаяно вiн виглядав на своїй яхтi. Йому цiлком би пасувала, скажiмо, Елiзабет чи ще краще — Сiбiлла. Познайомитися з пiдводним археологом ця красуня не вiдмовиться, а менi буде приємно спостерiгати за нею в неробочiй обстановцi. Справа вирiшилася простiше, нiж я припускав. Еджiдiо з радiстю пiдтримав мою iдею.

Ми трохи помовчали. Як завше, мене охопили сумнiви: може, дарма все це? Будь-яка активнiсть лякала мене, а новi знайомства насторожували i здавалися безглуздими.

— Ти коли-небудь плавав з аквалангом? — пiсля паузи запитав Еджiдiо-акула.

— Не доводилося.

— А хочеш?

Я бачив, що йому страшенно хочеться зробити менi приємне, вiн вiдчув, що я трохи знiтився.

— Можна спробувати. А в тебе є акваланг?

— Авжеж! Два цiлком пристойних апарати. Правда, застарiлої конструкцiї. От тiльки костюмiв немає. Але тепер спекотно, у водi не замерзнем. Ну, то як?

— Гайда!

Ед зрадiв, заметушився, виволiк звiдкись iзнизу два жилети з балонами, маски, ласти й пояси зi свинцевими вантажами. Вiн хвилювався, немов господар будинку, що веде гостей у потаємнi кiмнати, — море було його зaмком, його обiтованою землею, i вiн хотiв, щоб вона теж припала менi до душi.

Вiн перевiрив балони. Потiм iз вправнiстю досвiдченого тренера (втiм, вiн улiтку мав приробiток iнструктора з дайвiнгу) Ед начепив на мене стрiчку з трьома свинцевими пластинками, допомiг надягти жилет iз причепленими позаду балонами. Потiм швидко екiпiрувався й сам. Перед зануренням вiн прочитав менi цiлу лекцiю, розмахуючи шлангом iз загубником на кiнцi.