Пор'ядна львівська пані
- Автор: Клименко Люба
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-64-7
- Жанр: Романы для взрослых
Электронная книга - «Пор'ядна львівська пані». Краткое содержание книги:
Пенелопа подумки зарепетувала: «Іване Яковичу, що мені робити?», на що той її заспокоїв: «Не переживай, ви встигаєте!»
І справді, Одіссей Тарзаном заревів на всю площу, остаточно припечатавши Пенелопу до пам'ятника. «А в Касі він питав, чи можна в неї кінчати,» — з прикрістю зазначила Пенелопа, проте думати вже не було коли, бо постать засвистіла у свисток, а вона разом з Одіссеєм почала ганебно утікати в гущу парку.
Коли вони допленталися до її будинку, вже зарожевіло небо.
— Вибач, я був сьогодні дуже нетерплячий. Наступного разу я виправлюся, — прошепотів їй на прощання Одіссей.
Наступного дня вони пішли купувати Пенелопі спідню білизну. Чоловік і жінка зайшли в світлу, пахучу і дуже дорогу крамничку. Одіссей підійшов до вішачка з білизною «Тріумф», яку Пенелопа і не мріяла мати. Він відразу вибрав для неї жовто-золотий мережаний набір. Оцінивши поглядом Пенелопині розміри, а потім окинувши оком комплект, сказав:
— Мрію тебе в цьому побачити!
Пенелопа почервоніла і пішла до примірочної. Поки вона там роздягалася, Одіссей підібрав ще два набори — коричнево-жовтогарячий і білосніжний.
— Ну, як там? — спитав він.
— Якраз, — відгукнулася Пенелопа і побачила, як він випірнув із-за шторки.
Одіссей обхопив своїми руками її груди і погодився:
— І справді, на тебе.
Вона знову почервоніла.
— Не червоній, бо тоді в тебе зникають веснянки, — сказав він і почав їх цілувати.
Вона затамувала подих, щоб, не дай Бог, нічого не долинуло з примірочної до продавця. Проте Одіссея, здається, ризик тільки заводив. Він зняв з неї бюстгалтера і почав пестити язиком її груди, а його рука опинилася в неї між ногами, де вже все вмить зволожніло. В неї обм'якли ноги і вона не в силах була опиратися, а він грався губами з її сосками, а пальцями — з її клітором.
Коли вони вийшли з примірочної, продавець з цікавістю їх роздивлявся. Пенелопа ховала свої очі від сорому.
— Берете? — спитав вишколений продавець.
— Беремо.
— Усі три?
— Усі три.
Продавець почав швидко оформляти покупку, порадівши, що не даремно терпів у перевдягальні таке неподобство. Пенелопа вже хотіла було втекти з магазину, однак Одіссей і не збирався іти геть.
— А тепер, — сказав він, — покажіть нам чоловічу білизну.
Пенелопа воліла б провалитися крізь землю, однак було б зовсім нечемно залишити Одіссея наодинці після такого королівського подарунку.
— Мені «боксерки», будь ласка, — попросив він.
Молодий продавець, професійно оглянувши Одіссеєву поставу та його манеру одягатися, виклав на прилавок товар. Одіссей вибрав собі кілька штук і сказав:
— Я піду поміряю.
Продавець завагався:
— Узагалі-то, у нас не дозволяється міряти труси.
Одіссей дивився на нього вичікувально.
— Ну, як для вас... — пробелькотів продавець, зиркнувши на Пенелопу, яка пашіла, як після сауни, і не закінчив фрази.
Одіссей потягнув Пенелопу до примірочної.
— Я не піду, — опиралася вона. Проте він силоміць заштовхнув її туди, ще й ляснувши легенько по попці.
За шторкою Одіссей зняв із себе нижню частину одягу і присів на стільчик. Пенелопа розгублено на нього дивилася. Тим часом він знімав і з неї те ж саме. Чоловік обережно взяв її за талію і наблизив до себе. Вона впритул підійшла до нього, обнявши ногами стілець, на якому він сидів. Одіссей, міцно тримаючи жінку, почав її повільно, обережно опускати.
Вона поволі присідала, поки не відчула легенький дотик своєї плоті до його. Відчувши це, чоловік призупинив її. На цей раз він не поспішав, а ледь-ледь чутно підштовхував її. Ті ніжні поштовхи поступово розкрили половинки черепашки і ніжно розбудили молюска, який там сховався. Той відразу ж прокинувся і розпластався перед невідомим загарбником. Тоді невідомий загарбник наважився проникнути в таємний хід. Він спершу обережно постукав туди, а коли двері привідкрилися, почав дуже обережно, маленькими кроками проникати туди. Пенелопа мало не завила від насолоди, однак Одіссей вчасно затулив їй рота потужним поцілунком. Він тримав її і рівномірно рухав нею вгору-вниз. Яскраве світло знову засліпило Пенелопу. З нею відбувалося щось неймовірне. Від цього злиття або, як писали минулого століття, «соїтія» хотілося кричати, стогнати, сміятися, плакати, рвати на собі волосся водночас. Рівномірні рухи посилали хвилі блаженства по всьому тілу. Від них тіло ставало невагомим, воно обволікало плотською вологою чужинця, який увірвався в її таємний хід.